«Наша українська Равенна»

 

Григорій Глібов, екстравагантний чернігівський дворянин (будь ласка, не плутати з Леонідом Глібовим, відомим байкарем і видавцем – вони навіть не родичі!), відвідує Париж. «Випадкова» зустріч, романтичні побачення… Проте заможному і поважному поміщику, предводителю повітового дворянства, стає все складніше «просувати» стосунки до законного шлюбу: «дама серця» потребує … замок!

 

І Григорій Миколайович, статський радник, закоханий у Середньовіччя, палкий прихильник лицарства, справді його споруджує, з вежами та баштами, з родовими гербами Глібових та Тарновських на фасаді під дахом. Саме так, адже дружиною Григорія Глібова стає Ольга Тарновська, що походить зі знатного козацького роду.

 

«А як же чарівна француженка?» – запитає уважний читач. Але ж це лише чудова легенда, шановний читачу, одна з багатьох про наше дивовижне місто! «А де ж тоді цей замок, чи зберігся він до нашого часу?» – цілком природно постає друге запитання. Про все це (і не тільки!) – в новій книжці Володимира Пилипенка, відомого екскурсовода, історика і педагога…

 

Липень 2025 р.: усіх зацікавлених ознайомитися з новою книгою Володимира Пилипенка запрошуємо до відділу читальної зали Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:

 

Пилипенко В. Чернігів. Невигадані історії старовинного міста / Володимир Пилипенко. – Київ : Віхола, 2025. – 200 с. – (Життя). – 1300 пр.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського, м. Чернігів

«Нас усіх пам’ятають Соловки, Колима…»

 

Автостоп… Чарівне слово, що нагадує про прості правила словотвору в німецькій мові: авто + стоп. Для Олександра Волощука, відомого чернігівського мандрівника й талановитого письменника, це слово перетворилося на одну зі складових насиченого й неспокійного життя. Особисто для мене: унікальна можливість довідатися якомога більше про свого прадіда о. Ігнатія. Але все послідовно.

 

Майже 20 років тому, у 2006-му, Василь Чепурний, головний редактор газети «Сіверщина», на шпальтах свого видання оголосив про неймовірно цікавий та важливий проєкт, а саме про журналістсько-дослідницьку експедицію «Чернігівці за Байкалом», заплановану на 2006 р. з метою пошуку людей з чернігівським «корінням» на Далекому Сході, вивчення залишків колишніх таборів ГУЛАГу на Колимі та укладання списків чернігівців, які зазнали репресій на цих територіях.

 

Того ж літа я зустрівся з Олександром Волощуком, ініціатором та головним виконавцем проєкту. Згодом про позитивний результат пошуків Олександр напише в своїй першій книжці «Автостопом на край світу» (2008 р.), а мені з обласного архіву далекого Магадану надійде лист з додатковими відомостями про мого прадіда, Ігнатія Пічевського, православного священника (с. 71).

 

Важливо зазначити, що на момент арешту, в середині 1930-х рр., Ігнатій Миронович ще тільки співав у церковному хорі с. Жадове (Семенівського р-ну Чернігівщини), і вже це вважалося загрозливим для тодішньої влади. Священником у с. Козилівка (Корюківського р-ну Чернігівської обл.) він стане у 1950-х рр., після повернення з Колими, де упродовж 20 років видобуватиме золото. На відміну від Смока і Малюка, відчайдушних героїв Джека Лондона (збірка оповідань "Смок Беллю"), робитиме він це примусово…

 

Усіх зацікавлених здійснити унікальну мандрівку самотужки (зрозуміло, автостопом, але віртуально), сторінками захопливої книги Олександра Волощука запрошуємо до відділу абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:

 

Волощук О. Автостопом на край світу / Олександр Волощук. – Чернігів : «Сіверщина», 2008. – 219 с. : іл.

Про журналістсько-дослідницьку експедицію «Чернігівці за Байкалом», здійснену автором у 2006 р. з метою пошуку людей з чернігівським «корінням» на Далекому Сході, вивчення залишків колишніх таборів ГУЛАГу на Колимі та укладання списків чернігівців, які зазнали репресій на цих територіях.

  

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

вул. Княжа, 22, м. Чернігів

«Смолоскип, що запалила вона в темну й глуху ніч галицького загумінку, кинув промінь животворної надії по всій українській землі» : до 170-річчя від дня народження Наталії Кобринської (1855–1920)

 

«В Галичині на перший план виступає Н. Кобринська, що кладе собі метою розворушити наше жіноцтво, працює не тільки на полі белетристики, але робиться також публіцисткою і піонеркою жіночого руху у нас, організує жіноче товариство, агітує за подавання петицій в ціли розширення жіночої освіти і жіночих прав, нав’язує зносини з жінками інших національностей, з німками та чешками, одним словом, силкується втягти наше жіноцтво в сферу ідей і інтересів передового європейського жіноцтва».

 

Так Іван Франко у статті «З останніх десятиліть ХІХ віку» (1901 р.) визначив суспільну роль Наталії Кобринської (1855–1920), письменниці й громадської діячки. Важливо: формування цієї видатної особистості розпочинається в родині о. Івана Озаркевича, греко-католицького священника, посла до уряду та віце-маршалка Галичини. На судових засіданнях урядовець Озаркевич допомагає не лише простолюду, він виступає захисником М. Драгоманова, М. Павлика, О. Терлецького, І. Франка…

 

Показово: за вагомий внесок Озаркевичів у справу національного відродження їхню родину (у с. Белелуя Снятинського повіту та м. Болехів, Станіславівщина, тепер – Івано-Франківська обл.) сучасники зватимуть «руськими Афінами».

 

Рекомендована література

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про унікальну постать Наталії Кобринської запрошуємо ознайомитися із такими виданнями у відділах читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:

 

Основні видання творів Наталії Кобринської

 

Кобринська Н. Liebesahnung (Передчуття любові) / Наталія Кобринська ; упоряд. Євген Плясецький ; передм. Галина Пагутяк // Таємна пригода : Антологія української еротичної прози межі ХІХ–ХХ ст. – Київ : Yakaboo Publishing, 2023. – С. 99-104. – (rевізія : перечитай класиків). – 2 тис. пр.

 

Кобринська Н. Душа : Психологічний ескіз. Хмарниця / Наталія Кобринська ; упорядкув. і передм. Юрія Винничука ; худож.-оформлювач О. М. Іванова // Антологія української готичної прози : у 2-х т. Т. 1. – Харків : Фоліо, 2014. – С. 486-509. – 1500 пр.

 

Про Наталію Кобринську

 

Зірка, що світить крізь століття : до 150-річчя від дня народження Н. І. Кобринської (1855–1920) / Авт.-уклад. О. А. Рожнятовська // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2005. – № 2. – С. 99-104.

 

Кріль К. Наталія Кобринська в колі побратимів / Катерина Кріль // Дзвін. – 2022. – № 11-12. – С. 216-224 ; 2024. – № 5-6. – С. 232-246.

 

Лишак Г. Конференція, присвячена Наталії Кобринській / Галина Лишак // Слово і Час. – 2015. – № 10. – С. 123-124.

Про виїзну всеукраїнську наукову конференцію «Йшла не тільки з духом часу, але й перед ним», проведену Інститутом Івана Франка НАН України 5 червня 2015 р. Урочисте відкриття та секційні засідання відбулися на малій батьківщині письменниці (м. Болехів Івано-Франківської обл.).

 

Швець А. «Найбільша жінка Галицької землі, яка завжди вміла «бути собою» (до 160-ліття від дня народження Наталії Кобринської) / Алла Швець // Слово і Час. – 2015. – № 10. – С. 68-75.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського, м. Чернігів

«Таким «неблагонадійним» особам, як Іван Петрович, була на той час тільки одна дорога – у земську статистику» : до 170-річчя від дня народження Івана Білоконського (1855, Чернігів –1910, Харків)

 

«Становище вчительки в суспільстві схоже на зайця, якого можна травити коли, де і як завгодно. Начальства у них стільки ж, скільки й у чоловіків, і більшість цього начальства претендує на право задавати розпекації. Заняття вчительок величезні, – говоримо про більшість, – це мучениці, а коли б вони не відволікалися дітками, яких навчають і люблять, то їх труд можна було б прирівняти хіба що з каторжною роботою».

 

Так зворушливо напише про умови побуту й праці сільської вчительки Іван Петрович Білоконський (1855–1910), відомий громадський і науковий діяч нашого краю. До 1874 р., початку своєї університетської освіти, Іван встигає попрацювати в сільських школах Чернігівської губ. Проте Білоконський ґрунтовно вивчає також стан народної освіти в імперії до селянської реформи 1861 р.

 

На його думку, цілком чуже «казенне навчання», здатне підготувати лише сільського писарчука або ж помічника землеміра, перетворює школу на грошову повинність, якої селяни прагнуть позбутися в будь-який спосіб. Важливо: сільська громада не має важелів впливу на шкільні справи. Відповідно, вчитель мусить витримати «…незручність у матеріальному відношенні: недостача жалування, бо вчителеві доводилося купувати все, починаючи від хліба до картоплі і, взагалі, різних овочів, не кажучи вже про взуття і одяг…».

 

Іван Білоконський приходить до висновку, що в другій чверті ХІХ ст. робота вчителя (перебуваємо в категорії «розумова праця») оцінюється найнижче: «Отримуючи мізерне жалування, цей сівач на народній ниві виконував масу нелегкого труда, який вимагав перш за все душевного спокою. А чи легко було мати такий спокій при постійному відчутті нужди. Тісно, сиро, холодно і не ситно».

 

Тільки тепер стає зрозумілим, чому в сільській школі викладає недоучка («кинув» своє навчання) або чиновник (втратив свою посаду), писар або навіть … солдат (звільнений з війська).

 

Рекомендована література

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про унікальну постать Івана Білоконського запрошуємо ознайомитися із такими виданнями у відділах читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:

 

Про Івана Білоконського

 

Панченко В. Формування світогляду І. П. Білоконського (1855–1931) / В. Панченко // Сіверянський літопис. – 2007. – № 3. – С. 24-28.

 

Панченко В. І. П. Білоконський: суспільно-політична діяльність (1864–1879 рр.) / В. Панченко // Сіверянський літопис. – 2008. – № 3. – С. 142-152.

 

Панченко В. Іван Петрович Білоконський : біографія (1855–1931 рр.) / В. Панченко // Сіверянський літопис. – 2011. – № 2. – С. 70-80.

 

Панченко В. Погляди І. П. Білоконського на проблеми народної освіти / В. Панченко // Сіверянський літопис. – 2014. – № 1-3. – С. 177-183.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

вул. Княжа, 22, м. Чернігів

«Я люблю волю, простір, далечінь!»

  

Як заблищить лиш сонце в небесах,

Як зашумить вітрець по деревах,

То в тілі кров моя аж закипить,

Іти у мандри все мене кортить.

Пластова пісня, слова: А. Бігун

 

Вервиці (православні, римо- та греко-католицькі, мусульманські, юдейські); автентичне вбрання народів Європи, Азії, Південної Америки; унікальні значки із гербами міст України та світу – все це можна тепер побачити у приватному музеї Олександра Волощука, відомого чернігівського мандрівника, письменника і журналіста.

 

Але приватними зібраннями сьогодні вже мало кого можна подивувати… «Родзинка» колекцій Волощука полягає в тому, що фактично кожен експонат привезений мандрівником до Чернігова особисто і має власну захопливу історію. І тут варто наголосити, що упродовж свого життя Олександр відвідав і вивчив понад 60 країн світу. Своїми враженнями залюбки ділиться з читачами – влітку 2024 р. побачила світ 13-та книга по-справжньому талановитого письменника.

 

Волощук ґрунтовно торкається зовсім не досліджених тем, наприклад, еміграція українців до Парагваю (Південна Америка) у 1930-х рр. Проте Олександр не просто змальовує події: вдумливий читач його творів відчуває потужні хвилі емпатії, автор співпереживає разом зі своїми героями. Особливо це відчувається в романі «Парагвайське щастя», на мою думку, найкращим у творчому доробку письменника.

 

Ось тепер треба зазначити, що приміщення музею (як і приватне помешкання мандрівника) – старовинний дерев’яний будинок по вул. Варзара, 12 (історичний район – Лісковиця), споруджений 175 років тому, у далекому 1850-му… У 1943–1954 рр. в ньому навіть проживав Олексій Фльоров (1866–1954), український мовознавець і педагог, перший директор Чернігівського учительського інституту (тепер Національний університет «Чернігівський колегіум» ім. Тараса Шевченка). Народився у Глухівському повіті (на той час – Чернігівської губернії). Зберіглося багато особистих речей родини науковця, відповідно, вони також представлені в експозиції, і це, власне, друга «родзинка» колекції Олександра!

 

Важливо: обов’язковим моментом відвідин музею є екскурсія Олександра Волощука. Саме тому телефонуємо і узгоджуємо час проведення : 097 254 4095 !

 

Фото: Олена Куннова, Олександр Волощук

 

Рекомендована література

 

Усіх зацікавлених здійснити унікальні мандрівки самотужки (автостопом або віртуально), також прочитати захопливі книги Олександра Волощука запрошуємо ознайомитися із такими виданнями у відділах читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:

 

Про подорожі Сіверщиною, Україною та світом

 

Атлас «Знайомтесь. Україна»/ Ред. Н. О. Крижова, Л. М. Веклич. – Київ : ДНВП «Картографія», 2009. – 144 с. : іл.

У першій частині запропоновано дані для України в цілому: екологія, економіка, історія; у другій подано краєзнавчі матеріали для кожної області.  

 

Вечерський В. Замки та фортеці України : науково-популярне видання / Віктор Вечерський ; основна фотозйомка Сергія Тарасова. – Київ : Балтія-Друк, 2015. – 151 с. : іл.

Про найвиразніших свідків нашого драматичного минулого. Для Сіверщини обрано: Чернігівська фортеця та Спасо-Преображенський оборонний монастир (м. Новгород-Сіверський).

 

Світ навколо нас : Цікава географія / Упоряд. С. В. Тишковець. – Київ : Кобза, 2004. – 400 с. : іл.

Запропоновано захопливі розповіді про таке: загадки нашої планети, дива природи, смерчі на суші та на морі, незвичайні опади, гра світла, чудеса віддзеркалення, полярне сяйво, грім і блискавка, підземні дива, незвичайні рослини і тварини, «помилки» на географічних картах, робінзонада, рекорди в географії.

 

Скляренко В.М. Святі місця України / В. М. Скляренко. – Харків : Торсінг Плюс, 2009. – 95 с. : іл.

Про святині нашої країни: православні, римо- та греко-католицькі, мусульманські, юдейські. Запропоновано розповіді про святі місця Чернігівщини: Густинський, Єлецький Успенський та Троїцько-Іллінський монастирі; джерело преподобного Антонія Печерського; Спасо-Преображенський кафедральний собор.

 

Цуріка Л. Подорож стародавнім Києвом / Л. Цуріка. – Київ : АВІАЗ, 2012. – 104 с. : іл.

Про пам’ятники та пам’ятки Старого міста: Кафедральний Софіївський та Володимирський собори; Києво-Печерську Лавру, Михайлівський монастир…

 

Основні видання творів Олександра Волощука

 

Волощук О. Автостопом на край світу / Олександр Волощук. – Чернігів : «Сіверщина», 2008. – 219 с. : іл.

Про журналістсько-дослідницьку експедицію «Чернігівці за Байкалом», здійснену автором у 2006 р. з метою пошуку людей з чернігівським «корінням» на Далекому Сході, вивчення залишків колишніх таборів ГУЛАГу на Колимі та укладання списків чернігівців, які зазнали репресій на цих територіях.

 

Волощук О. М. Північна одісея / Олександр Волощук. – Чернігів : Чернігівські обереги, 2009. – 304 с. : іл.

Про експедицію «Сибір–Північ», здійснену автором у 2007 р. з метою: проходження 501-ї будови ГУЛАГу – «мертвої» залізниці Салехард-Надим-Ігарка; укладання списків чернігівців, репресованих на цих територіях; вивчення життя сучасних українців на Півночі; ознайомлення з культурою та побутом корінних північних народів – комі, мансі, ненців, хантів.  

 

Волощук О. М. Назустріч сонцю / Олександр Волощук. – Чернігів : Видавець Лозовий В. М., 2010. – 312 с. : іл.

Про 161-денну журналістсько-дослідницьку експедицію «Назустріч сонцю», здійснену автором у 2008 р. з метою: досягнення могили видатного данського мореплавця Вітуса Беринга (1681–1741) (Командорські острови, Тихий океан); дослідження залишків колишніх таборів ГУЛАГу на Колимі та в Якутії; вивчення життя сучасних українців на Півночі.

 

Волощук О. М. Сорок чотири дні / Олександр Волощук ; передм. Сергія Шевченка. – Чернігів : Видавець Лозовий В. М., 2012. – 216 с.

Про кохання автора-автостопника – вперше і автобіографічно.

 

Волощук О. Парагвайське щастя : історичний роман / Олександр Волощук. – Мена : Домінант, 2021. – 216 с.

Про історію української діаспори в Парагваї (на прикладі збірного образу – родини Семенюків с. Лудин, що на кордоні волинських і холмських земель, на той час у складі Польщі): від переселення з України у 1937 р. й дотепер. Про наполегливе і складне формування власної України в Парагваї зі збереженням свого національного коріння.

 

Волощук О. Під сузір’ям Південного Хреста / Олександр Волощук ; худож. Валерія Андросович. – Чернігів : Десна Поліграф, 2024. – 216 с.

Захопливо про дивовижну мандрівку країнами Південної Америки (Аргентина, Бразилія, Парагвай, Болівія, Перу, Чилі), здійснену автором упродовж дев’яти місяців 2018 р. Окремий розділ присвячено проходженню автором 37-ї паралелі, складним шляхом героїв роману Жуля Верна «Діти капітана Гранта» (1864 р.).

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

вул. Княжа, 22, м. Чернігів

«Після спектаклю мене не випустили з театру, прийшли рецензенти і в один голос сказали, що моє місце на кону»: до 185-річчя від дня народження Марка Кропивницького (1840–1910), 22 травня

 

Від давнини й дотепер вдала самопрезентація є важливою складовою успішної кар’єри. Марко Кропивницький, талановитий драматург і режисер, актор за покликанням та аристократ за походженням (герб Сас), чудово це усвідомлює… Унікальні зразки «успішних» презентацій бачимо на прикладах колоритних героїв його драматичної спадщини.

 

Йосип Бичок, головний герой драми «Глитай, або ж Павук» – з усіх персонажів видатного драматурга, ймовірно, найбільш ґрунтовно й позитивно представляє самого себе. Тут дуже важливо для нього залучити потужні мовні засоби, як от фразеологію: «Правда, що у мене таке вже чудне серце, що як тілько уздрю убогого, то навіть готов і сорочку з себе здійняти та йому віддати…».

 

Цей «багатий чоловік літ 65» вважає себе праведним християнином: «… я ніколи не зверну з того шляху, на який напутив мене сам Господь і яким належить іти кожному християнинові й Богобоязному чоловікові, я ніколи не перестану помагати кожному бідоласі, як і доперва допомагав, і кожного визволятиму з оказії й навчатиму усьому якнайкраще!..» (Підійма очі до неба.)

 

Не цурається Йосип Степанович і пестливих слів: анголятко, горличка, квіточка, кралечка, сиріточка. «Ну що, анголятко моє, вже заспокоїлась?» – солодко промовляє він, залицяючись до Олени (донька Стехи, старої баби). А за кілька хвилин «розмови» Бичок вже ладнається обійняти Олену: «Лице потепліє і губи розжевріються, як пригорнеться до серця така квіточка, така кралечка». 

 

Справжню ж характеристику Йосипу Бичку чуємо з розмови двох чоловіків:

1-й чоловік. А глянеш на нього збоку, так такого богобоязного з себе вдає, що й…

2-й чоловік. Він таки й характерник, я тобі скажу, і наклада з тим, що в болоті… Та де ж, голубчику, до всього він знає.

1-й чоловік. О, зна!..

2-й чоловік. Він тобі і знахар, і ворожбит, і коновал, і все на світі!.. Піди до судді, він там аблакатує; на сходці скаже слово, та ще як з івангеля (Євангеліє – В. П.) додасть, так всі і замовкнуть, неначе їм роти позашпарувало; увійдеш у церкву – і там він старший навіть від попа: усім дякам порядок дає! І старшина у нього під п’ятою, і становий під пахвою… Я чув, як він казав старшині, що воля, каже, простому чоловікові не потрібна, вона йому горе; він, каже, не вміє нею користуватись. Клітка йому потрібна! Та ярмо!.. Коли ти, каже, бажаєш добра темному людові, то держи його в удилах, як коня!..

1-й чоловік. А може, воно й справді так треба?

2-й чоловік (гарячиться). Брехня! Як то можна!

1-й чоловік (помовчав). Павук, одно слово – павук!

2-й чоловік. А як ловко те павутиння розкида, так навдивовижу!

 

Рекомендована література

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про унікальну постать Марка Кропивницького запрошуємо ознайомитися із такими виданнями у відділах читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:

 

Основні видання творів Марка Кропивницького

 

Кропивницький М. Твори в шести томах : Т. 5 / Марко Кропивницький ; ред. кол. О. І. Білецький, О. Є. Засенко, С. Д. Зубков та ін. ; упоряд., підгот. текстів та прим. П. П. Перепелиці ; ред. тома О. Є. Засенко. – Київ : Держ. вид-во худож. л-ри, 1959. – 631 с. – 8 тис. пр.

Запропоновано інсценізації та переробки : Невольник (перероблено з поеми Т. Г. Шевченка «Невольник») ; Вуси (позичена з розказу того ж імення Олекси Стороженка) ; Підгоряни (в основу п’єси покладено твір І. Гушалевича «Підгоряни») ; Титарівна (сюжет позичений у Т. Г. Шевченка) ; Вій (сюжет позичений у М. В. Гоголя) ; Пропавша грамота (сюжет позичений у М. В. Гоголя) ; Вергілійова Енеїда (перекладена з поеми І. П. Котляревського) ; Чайковський, або Олексій Попович (зміст позичений у Є. П. Гребінки) ; Хоть з мосту в воду головою (фабула позичена у Мольєра «Жорж Данден»).

 

Кропивницький М. Л. Доки сонце зійде, роса очі виїсть : Драма в 4-х діях і 5-ти одмінах / М. Л. Кропивницький ; упоряд. та післям. М. Йосипенка. – Київ : Дніпро, 1980. – 106 с. : іл. – 10 тис. пр.

 

Кропивницький М. Л. Драматичні твори / М. Л. Кропивницький ; упоряд. і приміт. В. М. Івашкова ; вступ. стаття Л. З. Мороз. – Київ : Наук. думка, 1990. – 608 с. : портр. – (Б-ка укр. літ. Дожовт. укр. літ.) – 93400 пр.

 

Кропивницький М. Л. Твори / М. Л. Кропивницький. – Харків : Прапор, 2005. – 368 с. – 10 тис. пр.

 

Кропивницький М. Доки сонце зійде, роса очі виїсть : для серед. та ст. шк. віку / Марко Кропивницький ; передм. Л. Слободянюк. – Київ : Школа, 2009. – 224 с. – (Шкільна хрестоматія). – 2.5 тис. пр.

Запропоновано чотири найкращі п’єси видатного драматурга: «Дай серцю волю, заведе в неволю» (1863), «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» (1882), «Глитай, або ж Павук» (1882), «По ревізії» (1882); у додатку – нарис життя та творчості М. Кропивницького.

 

Про Марка Кропивницького

 

Батько українського театру. До 160-річчя від дня народження М. Л. Кропивницького / авт.-уклад. О. О. Гриценко // Календар знаменних і пам’ятних дат 2000. ІІ квартал : Рекомендаційний бібліографічний довідник. – 2000. –  № 2. – С. 75-78.

 

150 років з дня народження М. Л. Кропивницького / авт.-упоряд. Г. І. Гамалій, М. Ф. Дроб’язко, К. В. Камінська та ін. // Календар знаменних і пам’ятних дат : ІІ кв. 1990 р. : Рек. бібліогр. довідник. – 1990. –  № 2. – С. 28-32.

 

Коротич К. Вербальна презентація персонажа в драматичному творі (на матеріалі п’єси М. Кропивницького «Глитай, або ж Павук») / Катерина Коротич // Київська старовина. – 2010. – № 6. – С. 40-46.

 

Мостова Л. Одеський мотив у сценічній долі Марка Кропивницького / Л. Мостова // Слово і Час. – 2015. – № 11. – С. 43-48.

Про формування акторського таланту Марка Кропивницького у культурному просторі Одеси (1871–1910 рр.).

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

вул. Княжа, 22, м. Чернігів 

«Шляхи мої неміряні, гори мої неважені»: до 130-річчя від дня народження Тодося Осьмачки (1895–1962)

 

Тому, минувши всякі перешкоди,

звертаюся до тебе, Краю мій,

я з вірою, що ти у час свободи

мене згадаєш, як найтяжчий біль,

що виграли тобі твої походи

на полі духу і живих надій,

І скажеш: «Це не помилка й провина,

а голос вірного мойого сина!»

Тодось Осьмачка. Поет

 Якщо на початку 1930-х рр. вдавати із себе хворого і божевільного допомогло Тодосеві уникнути неминучого арешту й подальших таборів або навіть розстрілу в Україні, то вже наприкінці 1940-х рр. вдавана хвороба «наздоганяє» Осьмачку в США: в нього справжнісінька манія переслідування!

 

В еміграції Тодося Осьмачку найкраще знає Марія Кейван (1914–2002), письменниця і лікарка. Ось вагомий підсумок з її спогадів про поета-втікача: «Можна дивуватись, що людина з психічною хворобою зробила такий колосальний вклад у культуру, а до того стала прикладом по-геройськи безкомпромісового життя».

 

А от Людмила Коваленко (1898–1969), письменниця і радіожурналістка, у своїх спогадах про письменника немов читає його думки, згідно з якими «вороги напускають на нього цю хворобу якимись незнаними йому способами… Це давало Осьмачці певне звільнення від хвороби, певний катарсис: він був переможцем, обдурював ворогів, тікав від них до нового міста и нового приміщення, і там уже – цілком вільний від усякого напуску хвороби – міг вільно творити… аж доки вороги не відшукували його й там. Ця концепція, що хвороба не є його, а надіслана комуністами і гепеушниками та їхніми слугами, давала Осьмачці певність, що сам він здоровий, що він може і мусить працювати, бо світ чекає від нього творів, які тільки він може дати!».

 

На превеликий жаль, це не рятує Поета від самого себе, і про фінальні дні Осьмачки на цьому світі яскраво і зворушено напише Іван Багряний (1906–1963), відомий український письменник і публіцист: «Останній раз я бачив його в лікарні в Мюнхені, розбитого паралічем і безпам’ятного, в ліжку, витягненого на весь зріст, суворого, як Данте. Всіма забутого і покинутого… І я тоді мало не заломився в моїй вірі в українську людину, для якої і найкращі сини нації – порожнеча».

 

В мене відразу виникає цілком слушна аналогія: Джон Неш-молодший (1928–2015), американський математик, який за свій внесок до теорії ігор отримав Нобелівську премію з економіки (1994), тривалий час хворів на шизофренію. Головна відмінність між ним і Осьмачкою: Джон вилікувався, а от Тодосеві не судилося… Причину, на мою думку, слід шукати в стартових умовах: Неш зростає у вільному світі, Осьмачка – в радянському мороці пропаганди й брехні.

 

На завершення: відгук Юрія Шереха-Шевельова (1908–2002), українського історика, професора Гарвардського та Колумбійського університетів, про творчість Тодося Осьмачки: «За винятком, може, Шевченкових віршів і Гоголевих українських повістей, наша література ще не знала такої української книжки, як «Старший боярин». Якщо можна перелити Україну в слово, – то це повість Осьмаччина. Якщо може слово запах України пронести, то пахтить ця книжка всією запашністю України. Якщо можна в слові збудувати батьківщину-державу, – то це вона збудована, зримо і живовидячки».

 

Рекомендована література

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про унікальну постать Тодося Осьмачки запрошуємо ознайомитися із такими виданнями у відділах читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:

 

Власенко І. Утікач Тодось / І. Власенко ; худож.-оформл. М. С. Мендор. – Харків : Фоліо, 2022. – 158 с. – (Мистецькі біографії).

 

Коваленко В. «Українським елементам не дають вільно жити» : Політика Тодося Осьмачки щодо української національної культури / В. Коваленко // Слово Просвіти. – 2025. – 20-26 берез. – С. 7.

Проаналізовано матеріали двох кримінальних справ щодо Теодосія Осьмачки (1933 і 1934 рр.), які зберігаються в Державному архіві Хмельницької області.

 

Маценко Г. Живе відчуття доби. Славетні гості Львова : Тодось Осьмачка / Г. Маценко // Дзвін. – 2023. - № 1-2. – С. 255-256.

Наведено спогади Ю. Стефаника, письменника і громадського діяча, про короткочасне перебування Тодося Осьмачки у Львові у 1942 р.

 

Осьмачка Т. Із-під світу : поетичні твори / Теодосій Осьмачка ; літ. ред. Ю. Шереха-Шевельова. – Нью-Йорк : Укр. Вільна Акад. Наук у США, 1954. – 317 с.

 

Осьмачка Т. Пісня з півночі : лірична поема. Україна : вірш / Т. Осьмачка ; упорядкув. і передм. Шкляра В. І. // Шляхи сподівань : Укр. л-ра кінця XVIII – початку ХХ століття. – Київ : Грамота, 2006. – С. 497-505. – (Шк. б-ка).

 

Осьмачка Т. Поезії / Т. Осьмачка // Вітчизна. – 2003. – № 7-8. – С. 120-132.

 

Осьмачка Т. Поезії. Повісті : Старший боярин ; Ротонда душогубців / Т. Осьмачка. – Київ : Наукова думка, 2002. – 424 с. – (Б-ка школяра).

 

Осьмачка Т. С. Старший боярин ; План до двору : Романи / Т. С. Осьмачка. – Київ : Укр. письменник, 1998. – 239 с.

 

Поет знеможеної душі : до 110-річчя від дня народження Тодося Осьмачки / Авт.-упоряд. Кононенко В. О. (кер.), Гриценко О. О., Заморіна Т. М. та ін. // Знаменні дати. Календар 2005 : щорічник. – Київ : Україна, 2005. – С. 83-87.

 

Процюк С. Мучеництво (Тодось Осьмачка) / С. Процюк // Відкинуті і воскреслі : Есе про письменників і суспільство. – Брустурів : Дискурсус, 2021. – С. 55-57.

 

Слабошпицький М. Поет із пекла (Тодось Осьмачка) : роман-біографія / М. Слабошпицький // Київ. – 2003. - № 4. – С. 18-45.

 

Сповідуючи правду : 125 років від дня народження Тодося Осьмачки // Шкільна бібліотека. – 2020. – № 4. – С. 29.

 

Токмань Г. Мотив самотності в поезії Тодося Осьмачки: екзистенціально-діалогічна інтерпретація / Г. Токмань // Слово і Час. – 2020. – № 5. – С. 75-95.

 

Чернюк С. Образ духовної України в творчості Тодося Осьмачки / С. Чернюк // Слово і Час. – 2001. – № 3. – С. 65-72.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

вул. Княжа, 22, м. Чернігів

«Хто спинився – той служить тьмі. Хто в поході – звитяжить він»: до 125-річчя від дня народження Юрія Липи

 

Особисто для мене постать Юрія Липи (05.05.1900–20.08.1944) є унікальною: історик, лікар, письменник… Найголовніше: у кожній із цих, на перший погляд, дуже віддалених одна від одної сфер, Юрій доходить до самих витоків, найпотаємніших глибин. У «співпраці» Липи-поета та Липи-науковця народжується вірш «Призначення» та трактат «Призначення України».

 

Попри те, що в обох творах яскраво бачимо відлуння концепції Григорія Сковороди про самопізнання, далі у вірші «Народи» Юрій Липа підкреслює важливість лишитися собою, відкинути меншовартість, не застосовувати до себе критеріїв іншого:

 

Глянь, проходить Француз, той, що має сто мислей на мить…

Ось Германець, люнатик у знаках і маршах…

Ось і ти став і дивишся гнівно. Пізнай їх.

Кожен з них є собою, а ти – Українець.

 

З іншого боку, у втечі від «світу» та «природному спрощенні», активно й послідовно пропагованих Г. Сковородою, Ю. Липа бачить зародки згубної філософії протесту проти самих себе: «Ніяка ідея не викликала понуріших наслідків, ніякий ворожий похід проти України та її земель не дав таких спустошень, як ідея обниження українства, підложжя пораженства».

 

Головний аргумент Ю. Липи: з негативного ніколи не народиться щось по-справжньому вартісне й позитивне. Відповідно, лише до національного «пораженства» приведуть ідеї Миколи Костомарова (неспроможність українців розбудувати власну державу) та Пантелеймона Куліша («делегування» державності північному сусіду).

 

Селянство – найголовніший державотворчий елемент. Це твердження Ю. Липи цілком узгоджується з висновком митрополита Андрея Шептицького, висловленим у часі розмови з Іваном Липою, батьком Юрія: «Найрізніших і часто найздібніших людей має в собі українське селянство».

 

Селянський консерватизм гарантуватиме стабільність і самозбереження української нації (поезія «Селяни»):

 

…Коли ж надійде день Страшного Суду

І велику огняну стіну утворять херувими,

І архангели, трублячи в труби, –

Встануть селяни, як тучі, і заповнять рівнини,

І промовить кожен із дивним спокоєм:

– Господи, був я і злодієм, і героєм, –

Я ж бо ріжним голосам внемлю,

Але дав ти мені, Боже, землю,

То не пустив я нікого,

І не віддав нікому

Аж до блиску і грому

Страшного Суду Твойого!

 

Рекомендована література

 

Усіх зацікавлених довідатися більше про унікальну постать Юрія Липи запрошуємо ознайомитися із такими виданнями у відділах читальної зали та абонемента Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:

 

Ковалів Ю. Юрій Липа / Ю. Ковалів // Слово і Час. – 2019. – № 5. – С. 82-89.

Запропоновано ґрунтовний аналіз ліричних збірок Юрія Липи.

 

Липа Ю. Козаки в Московії. Роман із XVII століття : 4-те видання / Ю. Липа. – Київ : Вид-во ім. Олени Теліги ; журнал «Дніпро», 2000. – 176 с.

 

Липа Ю. Ліки під ногами : Про лікування рослинами / Ю. Липа. – Київ : Україна, 1996. – 107 с. : іл. – 5 тис. пр.

Запропоновано 114 найважливіших рослин для застосування в домашніх і амбулаторних умовах. Передрук видання 1943 р.

 

Липа Ю. І. Твори : В 10 т. Том 1 : Поезія / Ю. І. Липа ; худож. оформл. І. Б. Шутурми. – Львів : Каменяр, 2005. – 543 с. : портр.

 

Мартиненко Ю. В. Лікар людських душ і тіл : до 160-річчя від дня народження І. Л. Липи (1865–1923) / Ю. В. Мартиненко // Календар знаменних і пам’ятних дат 2025. І квартал. – 2025. – № 1. – С. 47-55.

Про батька Юрія Липи – Івана Львовича, талановитого письменника, співзасновника таємного товариства «Братство тарасівців», лікаря і мандрівника. Подружжя Івана та Марії не мало дітей, у лютому 1910 р. всиновили Григорія Геращенка («нове» ім’я – Юрій), похресника Івана Липи.

 

Погребенник Ф. П. Лицар слова і чину : до 100-річчя від дня народження Юрія Липи / Ф. П. Погребенник // Календар знаменних і пам’ятних дат 2000. ІІ квартал : рекомендаційний бібліографічний довідник. – 2000. – № 2. – С. 71-74.

 

Валерій Помаз,

редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського

вул. Княжа, 22, м. Чернігів