«Тим часом з цензури повернулася комедія Карого «Хазяїн».
Пішла чутка, що в п’єсі виведено
Терещенка. Тип «хазяїна» був подібний на Терещенка, як на кожного багатія з
Херсонщини. Типів цих Карпенко знав досконало, але одна риса справді нагадувала
Терещенка: це сцена з халатом.
І от до Карого підіслано було якогось чоловіка, що
пропонував 30 тисяч за те, щоб п’єсу зняли з
репертуару. Звичайно, Карпенко не згодився: його не можна було купити».
Це рядки зі спогадів «По шляху життя» Панаса
Саксаганського (1859–1940), наймолодшого у театральній родині Тобілевичів (з
шести дітей четверо присвячують своє життя сцені).
Спробуємо зрозуміти це. Ще кілька рядків: «Батько мій
прослужив у Терещенка 40 літ бухгалтером і був знайомий майже з усіма
прообразами п’єси «Хазяїн» (1900) Тобілевича. Він розказує, що Ліхтаренко (економ
хазяїна – В. П.) – це був у житті
Дударенко. По оповіданню батька, Тобілевич гостював у Тьотківському маєтку біля
Курська, і там йому розказували всі ці пригоди з пам’ятником, з кожухом».
Наведено рядки з автобіографії Василя Василька (справжнє
прізвище – Миляєв, 1893–1972), видатного українського актора.
На мою думку, образ Терентія Пузиря, головного героя п’єси «Хазяїн», є
занадто спрощеним, прямолінійним та однобічним. Справді, пригадаємо «класичну»
пропозицію, яку Пузир подає Зеленському, одному з своїх економів: «Так ви
зробіть у Мануйлівці бідність!»
Та ось що пише Мішель Терещенко, прямий нащадок
легендарного роду, у своїй книжці «Перший олігарх : Михайло Іванович Терещенко
(1886–1956) : Надзвичайна історія життя мого діда, як її розповіла б мені моя
бабуся»:
«На всіх заводах Терещенків дуже поважно ставилися до
умов праці робітників і службовців. Родина кожного робітника мала окреме житло
з господарськими будівлями. Була також лазня. Завод щодня забезпечував людей
дровами, водою і продуктами харчування, а худобу – фуражем.
Службовцям заводу надавалися коні й екіпажі. Працювали
також лікарня, медпункт, аптека, тобто забезпечувалося все потрібне для
лікування майстрів і робітників заводу, а також мешканців сусідніх сіл. У
школі, витрати на утримання якої ніс винятково завод, навчали дітей працівників
заводу й навколишніх жителів».
Про це свідчить також довідка про умови праці на заводі
Терещенків, надана Ніною Ковтанюк та Анною Шовкопляс, науковими співробітниками
Національного музею історії України:
«Санітарна норма повітря від 27.54 до 35.64 кубометра на
людину. Просторі казарми таке дозволяли. Була ще лазня, пральня з механічним
віджимом білизни, початкова школа на шістдесят учнів. На краю дубового гаю
стояла одноповерхова лікарня. В ній операційна, дві перев’язочні, три палати – дві чоловічі й одна жіноча, кожна по
вісім ліжок.
Місячна зарплатня на Михайлівському рафінадному (заводі
поблизу залізничної станції Хутір Михайлівський Чернігівської губернії – В. П.) в 1913 році для старост складала
від 10 до 23 карбованців, для робітників – 7-11, для «напівробітників» і жінок
– 5-6. На ті часи не так і мало».
І це правда. Ось ціни того часу:
воли (пара) – 220 крб.
кінь – 100 крб.
корова (дійна) – 40 крб.
цукор-рафінад (пуд = 16.38 кг) – 5 крб.
борошно житнє (пуд) – 90 коп.
яйця (10 шт.) – 15 коп.
курка – 40 коп.
Для порівняння згадаємо діалог між батьком Пузирем і
донькою Сонею:
Соня (подає йому
хліб). Гляньте!
Пузир (розглядає).
Хліб!
Соня. І таким хлібом, тату, у нас робочих годують!
…
Пузир. Бог зна що вигадуєш! Якого ж ще хліба треба?
(Хоче одламать – не
ламається, хоче одкусить – не вкусе).
Соня. Бачите: ні вламать, ні вкусить!
Пузир. Треба розмочить!
Соня. Тату, мій лебедику, не дозволяйте людей годувати
таким хлібом. Недурно казали в гімназії, що у нас людей годують гірше, ніж
свиней; насміхались, я плакала і запевняла, що то неправда, а тепер сама бачу,
і вся моя душа тремтить! Тату, рідний мій, коли ви любите мене, шануєте себе,
то веліть зараз, щоб людей краще харчували! А поки я буду знать і бачить, що у
нас така неправда до людей, що вас скрізь судять, проклинають, мені ніщо не
буде мило, життя моє буде каторгою!!
Перейдемо до халату хазяїна. Справді, мільйонер Пузир не
може розлучитися зі своїм стареньким, латаним-перелатаним халатом. Та надамо
слово Марії Іванівні, дружині хазяїна (мовить до кравчихи):
«Бачите, через два місяці рівно будуть іменини Терентія
Гавриловича, треба щоб халат поспів якраз на іменини. Я не можу йому від себе
подарувать, бо буде страшенно гніватись, що такий розход зробила, та ще й гроші
брала крадькома. Халат, голубочко, буде дуже дорогий! … Всього 275 рублів. Це
вже Соні так захотілось (доньці – В. П.).
Вещ цінна і хоч кому кинеться у вічі, а ви запросите
тілько 50 рублів. Розумієте? Терентій Гаврилович як побачить, що таку дорогу
вещ можна купить задешево, сказать, за безцінь – зараз і купить!»
Тут правда цілком на боці видатного драматурга! Ось що
пише Мішель Терещенко у своїй книжці «Перший олігарх»:
«Якщо Артемій був засновником цукрової промисловості
групи Терещенків, то його старший син Нікола задовго до смерті батька був її
головним творцем. Він мав неперевершені організаторські здібності й репутацію
людини, що завжди тримає слово. Це був невтомний трудар, який починав роботу
вдосвіта й призначав зустрічі з працівниками вже від 5-ї години ранку».
Разом з тим: «Нікола був відомий своєю ощадливістю (хоча
любив комфорт і на нього коштів не шкодував). Ще й сьогодні на його батьківщині
розповідають, як одного разу він відмовив претендентові на місце керуючого
цукровим заводом, бо той наприкінці співбесіди, яка пройшла, на його думку,
дуже вдало, дістав із кишені сірника, щоб запалити сигарету, хоча в кімнаті
горіли свічки! Нікола визнав це за небачене марнотратство і відмовив
претендентові».
Рекомендована
література
Усіх зацікавлених
довідатися більше про Івана Карпенка-Карого та родину Терещенків запрошуємо до відділів абонемента та читальної зали Центральної
бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:
Основні видання
творів Івана Карпенка-Карого
Карпенко-Карий І. Драматичні твори
/ Іван Карпенко-Карий ; вступ. ст., упоряд. і приміт. Р. Я. Пилипчука ; ред. С.
Д. Зубков. – Київ : Наук. думка, 1989. – 608 с. : портр. – (Бібліотека
української літератури. Дожовтнева українська література). – 119 тис. 200 пр.
Карпенко-Карий І.
Сто тисяч. Вибрані твори : збірка / Іван Карпенко-Карий. – Харків : Клуб
сімейного дозвілля, 2023. – 320 с. – 3 тис. пр.
Карпенко-Карий І.
Сто тисяч ; Мартин Боруля ; Сава Чалий : п’єси / Іван Карпенко-Карий. – Київ : Знання, 2018. – 191
с. – (Класна література).
Карпенко-Карий І.
Сто тисяч ; Мартин Боруля / Іван Карпенко-Карий ; передмова С. В.
Задорожної. – Київ : Шанс, 2013. – 144
с. – (Шкільна бібліотека). – 1 тис. пр.
Карпенко-Карий І.
(Тобілевич І. К.). Твори : В 3-х т. Т. 2 / Іван Карпенко-Карий ; упоряд. П.
М. Киричка та Л. Ф. Стеценка ; прим. П. М. Киричка. – Київ : Дніпро, 1985. –
351 с. – 23 тис. 400 пр.
Запропоновано:
історичні п’єси
з життя українського козацтва XVII
ст. («Лиха іскра поле спалить і сама щезне», «Понад
Дніпром», «Сава Чалий») та комедії («Паливода XVIIІ
ст.», «Чумаки», «Хазяїн»).
Карпенко-Карий І.
(Тобілевич І. К.). Твори : В 3-х т. Т. 3 : Драматичні твори, листи, статті
/ Іван Карпенко-Карий ; упоряд. П. М. Киричка та Л. Ф. Стеценка ; прим. П. М.
Киричка. – Київ : Дніпро, 1985. – 373 с. – 23 тис. 400 пр.
Тобілевич І. К.
(Карпенко-Карий). Бурлака: драма на 5 дій / І. К. Тобілевич. – Київ :
Мистецтво, 1949. – 62 с. – (Бібліотека української драматургії). – 10 тис. пр.
Про Івана
Карпенка-Карого
«…Жадання правди,
жадання добра»: до 160-річчя від дня народження І. К. Карпенка-Карого /
Автори-упоряд.: В. О. Кононенко (керівник), О. О. Грищенко та ін. // Знаменні
дати : календар 2005 : щорічник. – Київ : Україна, 2005. – С. 161-165. – 238 с.
Івашків В. Іван Тобілевич
(Карпенко-Карий) : Нарис життя і творчості / Василь Івашків. – Тернопіль :
Навчальна книга – Богдан, 2011. – 192 с. : іл.
Історія
української літератури кінця ХІХ – початку ХХ століття : підручник / За ред. П.
П. Хропка. – Київ : Вища школа, 1991. – 511 с. – 10 тис. пр.
Карпенко-Карий І. Хазяїн :
Біографія письменника. Стислий переказ твору. Аналіз тексту. Зразки учнівських
творів : посібник для 11 класу / Іван Карпенко-Карий ; автор-укладач В. В.
Паращич. – Харків : Ранок, 2001. – 64 с. – (Літературна крамниця). – 1 тис. пр.
Спогади про Івана
Карпенка-Карого : збірник / Упоряд., вступ. ст., приміт. Р. Я.
Пилипчука. – Київ : Мистецтво, 1987. – 183 с. – 6 тис. пр.
Чижевський Д. І. Історія
української літератури / Дмитро Чижевський. – Київ : Академія, 2003. – 568 с. –
(Альма-матер).
Про родину
Терещенків
Слабошпицький М. Відлуння імен
через століття (Терещенки) / Михайло Слабошпицький // Слабошпицький М.
Українські меценати : Нариси з історії української культури. – Київ : Ярославів
Вал, 2001. – С. 195-203. – 327 с.
Терещенко М. Перший олігарх :
Михайло Іванович Терещенко (1886–1956) : Надзвичайна історія життя мого діда,
як її розповіла б мені моя бабуся / Мішель Терещенко ; пер. з фр. Тараса
Цимбала. – Київ : Ніка-Центр, 2012. – 256 с. – 3 тис. пр.
Валерій Помаз,
редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського
Немає коментарів:
Дописати коментар