Седнів. Дитинство
Аркадій Казка приходить
у цей світ 23 (11-го за ст. стилем) вересня 1890 р. в містечку Седневі на
Чернігівщині в багатодітній родині сільського шевця, що складається ще з трьох
синів і чотирьох доньок. Його батько Василь Кіндратович походить з козацького
роду, мати звуть Єфросинією Андріївною. У 1890-х рр. у Седневі мешкають ще
багато Казок, отже, Аркадій виховується не лише з рідними, але й з двоюрідними,
можливо, троюрідними братами і сестрами. Але саме батьки мають визначальний
вплив на його формування.
Василь Казка керує
церковним хором і закоханий у спів. Влітку 1904 р. «Черниговские губернские
ведомости» відзначають концерти хору під орудою «невтомного регента» В. К. Казки.
Батькові здібності до музики, хорового співу, слух і голос передаються сину. Майбутній
поет дуже любить батька. У одному з листів до В. Мисика він напише: «Зараз в
моїй уяві повстала дорога для мене постать мого батька, який ніколи нічим себе
не схибив і від цього його життя розтопилося в космосі, як чиста вранішня
росина: кращого я ні собі, ні іншим не можу побажати».
В уяві Аркадія мати і
спогади дитинства неподільні. Ніжним почуттям синівської любові дихають його
поетичні рядки: «Порічки, садок, нагідки – І дотик ласкавий твоєї руки» – це
Аркадій залишає у Седневі ще підлітком. Але найбільше запам’ятовується йому:
«…мама (дивна істота: любов її як еманація радіоелемента – ніколи не вгасає, не
втрачається !!), сестри, рідня, знайомі – вбогі, чесні, прості й мудрі люди…».
Вірш «Лист» вбирає у себе сум усіх українських матерів тої доби:
Мать шістдесять років й
похилений тин
Мать трьох аж синів, та
з них ні один
Не кликне на спокій до
себе тебе.
Чернігів. Навчання, одруження та віршування
У намірах батьків було
надати освіту своїм дітям, тому Аркадія віддають до реальної школи у Чернігові.
Це місто, після певних вагань, вже ж опиняється на другій позиції його системи
цінностей: «Чернігів теж не менше (чи й більш ? – трошки менше) рідний».
Седневу тут беззастережно надається перше місце: «Седнів мене заколисав:
садами, парком, лугом, лісом (з грибами), курганами, хатами, дитинячими
спогадами, людьми, що щиро, безпосередньо-щиро люблять мене, – повітрям, сонцем
ласкавим, прекрасним зоряним небом (нема його у містах !), хвилями прозорими
Снову, річними краєвидами, горовими, лісовими, польовими й луговими далечами…».
В Чернігові ж серед
друзів Аркадія пріоритет здобуває Павло Тичина. Пізніше, в листі до В. Мисика
А. Казка пригадує: «А літературу я люблю ще з того часу, як 12-літніми
хлопчаками Павлусь Тичина і я співробітничали в хлоп’ячому журналі в Чернігові в Тройці, коли иньші хористи
платили по 2 грудки сахару за число».
Після Чернігівської
реальної школи наступною сходинкою в навчанні юнака стає Київський комерційний
інститут, закінчити який Аркадієві не судилося через бідність: змушений був
повертатися до Чернігова, шукати працю й допомагати родичам.
Українська революція
надихає А. Казку на унікальні можливості відродження нації: розвиток мови,
літератури, розквіт культури. У 1946 р., на еміграції в Німеччині, проф.
Оглоблин напише у мюнхенському часописі «Рідне слово»: «Гарячі дні революції в
тихому, півсонному, але культурному Чернігові. Казка кидається у вир
українського громадсько-політичного й мистецького життя. Він працює в
Чернігівському Земстві, бере активну участь в українських революційних і
культурно-освітніх організаціях. Артист-аматор, він виступає в українських
концертах та виставах, організованих «Просвітою». Маляр, він, за дорученням
Чернігівського Комітету охорони пам’яток старовини, малює історично-мистецькі пам’ятники Чернігівщини. Він близько стояв до того
рафінованого культурного українського оточення, яке об’єднувалося в Чернігові навколо Вадима Львовича
Модзалевського, генеалога, історика й мистецтвознавця».
Романтичність натури А. Казки
на той бурхливий час є такою, що з метричної книги Воскресенської церкви
Чернігова постає перед нами запис від 4 липня 1918 р., згідно з яким «козак
м.Седнева, православний, одружувався першим шлюбом, 27 років». Дружина поета –
«донька почесного громадянина м. Стародуба Чернігівської губернії Ганна
Павлівна Цитович, православна, перший шлюб, 27 років».
Одруження, громадська
діяльність лише сприяють творчому піднесенню молодого поета. У листі В. Модзалевському
від 11 серпня 1918 р. він повідомляє: «За 1917 рік, особливо за осінь та за ту
бурхливу зиму, назбиралась у мене якась величезна кількість поезій, так
приблизно речей на 60, що складе томик у сотню сторінок. Між цього поезійного
дріб’язку є дві речі трохи буйнішого розміру: одна з них поема «Риштування», а
друга – це сонетів вінок «Аргонавти» чи «Вінок життя» – річ з 15 сонетів, яку я написав у червні сього року».
У 1918 р. А. Казка
передає до друкарні збірочку своїх віршів «Перший вінок», яку так і не видано.
Взагалі, поет завжди дуже сумував, що за життя не побачив надрукованою жодної
зі своїх збірок. У листі до Павла Тичини від 10 листопада 1924 р. він делікатно
запитує: «Та ось я б хотів запитать (хоч це безнадійна річ !): якось ти восени
казав: «Пришли матер’ял,
може, удасться видать книжку». Ось я й питаю, голубчику Павлусю: чи не можна б
спробувать надіслать матеріал ? Напиши про це».
Невільні мандри Україною. Вчитель і поет
В. Міяковський зазначає:
«Казка мріяв перебратися до Києва, як це зробили інші чернігівці: В. Модзалевський,
М. Жук, Ю. Меженко, мріяв про університет, про якусь культурну роботу біля
Модзалевського. Це був би рушійний момент в його біографії. Цього не сталося,
життя пішло зигзагами і він пройшов життя непізнаний ніким».
Творчу спадщину А.Казки
не поціновано належним чином, а його життєвий шлях і досі докладно не вивчено.
Безконечні переїзди йому не перешкоджають:
Люблю я і любив завжди
дорогу. Нею
Ладен, здається, йти
навпроти сонця вічно.
Проте в родині вже
виховується двоє синів, які потребують і матеріальної підтримки, а їхній батько
спромігся знайти роботу лише в сільській школі. Ось хронологія його невільних
мандрів:
|
1919-1922 |
Учитель російської
мови й літератури в семирічці с. Підгороднє (Катеринославщина) |
|
1922-1925 |
Вихователь у
Межигірському дитячому будинку; вчитель у с. Нові Петрівці; викладач
українознавства в Межигірському художньо-керамічному технікумі (Київщина) |
|
1925-1929 |
Вчитель 77-ї
залізничної трудової школи (Одеса) |
На Катеринославщині
учнем А. Казки є дуже здібний школяр Василь Мисик, дружбу з яким молодий поет
підтримує до кінця життя: останню листівку він напише 16 серпня 1929 р., за три
тижні до свого арешту. У листах до колишнього учня А. Казка висловлюється вкрай
відверто.
Наприклад, більшість
радянських письменників того часу наввипередки оспівують переваги
соціалістичного міста, а Казка у 1928 р. повідомляє з чорноморської перлини,
Одеси: «Здається за один день такого сонячного існування я сміливо б віддав і
смердючі автомобілі, і прудкі – що більше униз літають – аероплани, і заковані
в граніт, залізо і бетон міста з їхньою електрикою і з отими коробками-домами,
набитими паскудними пиховитими вошами, що ссуть одна в одної сили і кров і
прикривають це ріжними святими словами».
У мрійливого і ніжного
лірика досить чітка громадянська позиція: «Найбільше-бо ненавидів, ненавиджу і
ненавидітиму отой дух покори, отой новий дух фарисейства, до якого так старанно
підганяють сучасну письменницьку молодь, як колись солдатів до муштри».
Одеса. Арешт і смерть
9 вересня 1929 р.
поета-вчителя заарештовують в Одесі. Його звинувачують у причетності до Спілки
визволення України (СВУ). Тепер ми знаємо, що такої «контрреволюційної»
організації насправді не існувало, українську творчу інтелігенцію судять за її
минулу діяльність, теперішній стиль мислення, відмінний від офіційного.
У своїх розвідках В. Шкварчук
наводить теми розмов, поширених у колах української інтелігенції Одеси:
«вчителям платять мізер, в українізації суспільства багато липи, проводиться
вона вкрай казенно, передусім для українізованих, справжніх українців у
радянський апарат майже не пускають, література, мистецтво, музика і взагалі
вся національна українська культура затиснута цензурою, нещасних селян грабують
і душать податковим пресом, стати на захист своїх прав вони бояться, література
про село бреше, українська сировина вивозиться за межі республіки,
індустріалізація всіх робить старцями».
Востаннє поета допитують
21 листопада: показання його зовсім не відповідають ст. 54-11 КК УРСР «Участь у
контрреволюційній організації, підготовка контрреволюційних злочинів». Вже за
два дні, 23 листопада, згідно з висновком судмедексперта, «в’язень повісився на
рушнику». Насправді, за цими словами можна легко приховати навмисне вбивство.
За 68 років, 27 листопада 1997 р., Аркадія Казку реабілітовано Чернігівською
обласною прокуратурою.
Як бачимо, жахливі
радянські реалії підступно обривають творчий політ Аркадія Казки – самобутнього
поета, яскравого педагога, талант якого лишився не розкритим.
Рядки з віршів Аркадія Казки
Романтичне
Десна – мов шабля. Вал
старезний.
Мазепи дім. Гармати в
ряд,
Поринувши у сон
давнезний,
Сумною вартою стоять.
Заснув Чернігів.
Тріолет
Життя – яка то гарна річ
!
Життя – прекрасна
таємниця,
Втіх, чистих радощів
криниця…
Життя – яка то гарна
річ…
Миколі Лисенкові
Вкраїнче, знай: ганебно
спав твій край,
Докіль над ним не
розітнувся спів
Двох геніїв, двох
славних Кобзарів…
Тому в відновленім краю
згадай:
Що Сонце України є
Шевченко,
А Соловей її Весни –
Лисéнко.
Васильки
Вмира троянд запашність,
врода,
Лиш для васильків смерть
– свобода:
Їх кріпне дух, мина їх
час.
Мистецькі твори – ті ж
васильки,
Лежать в землі хоч тисяч
скільки,
А знайдуть – юні і сей
час.
Усіх зацікавлених довідатися більше про унікальну постать Аркадія Казки запрошуємо до
відділів абонемента та читальної зали Центральної бібліотеки ім. Михайла
Коцюбинського; вул. Княжа, 22, м. Чернігів:
Казка А. Васильки
: поезії / Аркадій Казка ; упоряд., передм. та прим. Станіслава Тельнюка. – Київ : Рад. письменник, 1989. – 263 с. – 4
тис. пр.
Шугай О. Крапля
сонця у морі блакиту (повість про Аркадія Казку). Казка А. Вибрані твори / Олександер Шугай, Аркадій Казка. – Київ :
Смолоскип, 2010. – 664 с. – 2 тис. пр.
Валерій Помаз,
редактор Центральної бібліотеки ім. Михайла Коцюбинського
Немає коментарів:
Дописати коментар