Казкар, байкар, лірик і … журналіст

Кожного разу, коли трапляється мені нагода бути в Чернігові, я не минаю хати нашого лірика і байкаря, щоб поклонитися його музі і подякувати їй. Роблю се не з самого тільки почуття морального обов’язку свого: сего потребує моя душа… Коли я розмовляю з нашим старим поетом, якесь побожне почуття переймає моє серце; я чую велику повагу до його таланту, до його потужного духу, а ще більше, до його благої, глибокої любові до України, до людей !

Олександр Кониський. З літньої подорожі по Чернігівщині

Казкар, байкар, лірик …

5 березня 1827 р., у селі Веселий Поділ на Полтавщині в родині управителя поміщицьким маєтком народився Леонід Глібов. Проте дитинство майбутнього байкаря минало в селі Горби Кременчуцького повіту, куди родина переїхала услід за своїм паном. Мешкали неподалік панського маєтку, отож малий Леонід бігав туди гратися. Тут хлопчина ставав свідком жорстоких розправ пана над кріпаками, часто … заступався за них, тому на все життя зненавидів деспотизм і насилля. Початкову освіту Леонід здобув удома: на сьомому році мати навчила читати, пан Родзянко – писати, місцевий священик – Закону Божого, арифметики, грецької і латинської мов.

У 1840 р. Леоніда відвезли до Полтавської гімназії. Відірваний від родини, він сумував за батьками, рідною домівкою. Туга виливалася в поезії. Так народився перший твір — вірш «Сон». У 1847 р. у Полтаві вийшла перша збірка поетичних творів під назвою «Стихотворения Леонида Глебова». Радість гімназиста-шестикласника була передчасною: розлючений інспектор гімназії не зміг пробачити хлопцеві, що той вирішив друкуватися без його дозволу. Невдовзі Леонід захворів і повернувся до батьків. Гімназія залишилася незакінченою. 

Улітку 1848 р. Л.Глібов перебував у рідній Хорольщині. Саме в цей час до рук йому потрапили дві книжки — «Кобзар» Тараса Шевченка та «Приказки» Євгена Гребінки. Вражений прочитаним, він почав писати українською мовою. Цього ж літа в його зошиті з'являються байки «Вовк і Кіт», «Лебідь, Щука і Рак», «Зозуля й Півень», які були надруковані лише 1853 р. У 1849 р. Леонід вступив до Ніжинського ліцею вищих наук. Тут були добрі традиції та мудрі високоосвічені вчителі. Однак нещастя змусило Глібова перервати навчання: на переправі через Дніпро його батько провалився під лід, застудився й раптово помер. Невдовзі померла й мати. Закінчив ліцей Леонід Глібов уже одруженим чоловіком і знаним байкарем у 1855 р. 

Глібов учителював: викладав історію та географію у дворянському училищі містечка Чорний Острів на Поділлі, згодом переїхав до Чернігова на посаду вчителя географії в чоловічій гімназії. Леонід Глібов був талановитим педагогом, захопленим своїм предметом, делікатною, висококультурною людиною. Учням було цікаво на його уроках, а вчитель ніколи не карав своїх вихованців. Значний доробок у творчості Л.Глібова становлять дитячі поезії: ліричні твори, загадки з відгадками, казки, акровірші, пісеньки. Тут поет виявив себе прекрасним педагогом, вихователем і другом дітей. Прищеплював він дітям любов до праці, матері-вітчизни, українського народу, довкілля й рідного слова.

У 1867 р. Леонід Глібов отримав посаду завідувача Чернігівської земської друкарні, яку обіймав до кінця свого життя. Упродовж 1860-70 pp. він писав мало, переважно прозово-поетичні фейлетони російською мовою під псевдонімом «Непостоянный Сотрудник» та гумористичні вірші за підписом «Капітан Ботвиван», проте став душею літературно-мистецького життя Чернігова. Його щотижневі «четверги» охоче відвідували друзі й шанувальники, літератори й актори. У Л.Глібова прокинувся великий інтерес до театрального мистецтва: він брав діяльну участь у роботі аматорського театру.

 Літературна діяльність Леоніда Глібова поновилась наприкінці 1880-х рр.: налагодились зв'язки з дитячим журналом «Дзвінок», де друкувалися його вірші, загадки, байки та жарти. У 1891 р. у Чернігові відбулося урочисте вшанування Глібова з нагоди 50-річчя його літературної діяльності. Листи, телеграми, вітання, ювілейні свята на честь байкаря свідчили про високе визнання його поетичного таланту. Це вшанування надихнуло поета: він написав нові байки. 

Глібов постав не лише талановитим продовжувачем байкарських традицій своїх попередників. Він був художником-новатором, який відкрив справді нову сторінку історії розвитку цього жанру в українській літературі. Не випадково І.Франко назвав Л.Глібова «найкращим українським байкописом», а його байки вважав «головним титулом заслуги сього талановитого поета». Л.Глібов виступав у багатьох жанрах, і не одне покоління дітей та молоді виховувалося на його творах. Дотепер постійно лунає тужлива пісня «Стоїть гора високая…» («Журба»), а малеча безмежно радіє, коли слухає неперевершені твори дідуся Кенира.

… і журналіст

       Під час перебування в Чернігові Л.Глібова дуже зацікавила видавнича справа, яка давала йому можливість втілення своїх творчих задумів. Отож 12 березня 1861 р. Л.Глібов, учитель Чернігівської гімназії, звернувся до Є.Гудими, директора гімназії і шкіл Чернігівської губернії, з проханням надати дозвіл на видавництво щотижневої газети «Черниговский листок». Відповідно, Є.Гудима, згідно з правилами, спрямував лист до М.Пирогова, попечителя Київського навчального округу, а також до цензурного комітету, який, зі свого боку, звернувся до С.Голіцина, Чернігівського губернатора. Вже за місяць, 14 квітня 1861 р. чернігівський губернатор повідомив цензурний комітет, що «виданню в м.Чернігові вчителем тутешньої губернської гімназії Глібовим щотижневої газети під назвою «Черниговский листок» він зі свого боку не бачить жодних перепон».

      Л.Глібов зробив повідомлення про майбутнє видання нової газети у «Чернігівських губернських відомостях» та в «Основі» (1861. – № 6. – С. 172). Зі свого боку, редакція, не лише видрукувала оголошення, але й підтримала це починання: побажала успіху цьому прекрасному заходу й висловила упевненість, що «під редакцією Л.Глібова «Черниговский листок» здобуде співчуття громадськості і знайде собі послідовників і в інших місцях». На той час у редакції «Основи» працювали П.Куліш, М.Костомаров, В.Білозерський, які знали Л.Глібова і хотіли підтримати це російсько-українське мовне видання.

         Л.Глібов чітко окреслив мету свого видання, яка полягала не лише в тому, щоб жителі Чернігова мали ще один друкований періодичний орган, а щоб інформувати їх про громадське та культурне життя, побут і традиції, залучати до читання літературних творів та наукових праць, ознайомлювати з фольклорними матеріалами, театральними постановками та різнохарактерними подіями, які відбувалися в місті. Б.Шевелів, який уперше звернувся до аналізу глібовського видання, зазначав, що «Черниговский листок» був більше схожий на літературний часопис, ніж газету.  

       Унаслідок фінансових та організаційно-видавничих проблем газета виходила упродовж трьох років хаотично: у 1861 р. – 11 номерів, 1862 р. – 36, а 1863 р. – 14. Перший номер побачив світ 12 липня 1861 р., а останній, 61-й – 6 серпня 1863 р. Як згодом згадував Л.Глібов, видання поширювалося не лише у Чернігові, були передплатники по всій губернії, у Криму й на Кавказі, в Казані й Симбірську, Херсоні й Петербурзі, навіть у Польщі, що входила тоді до складу Російської імперії.

Для Л.Глібова видання газети ускладнювалося тим, що він не мав штатних працівників та й місця, відповідного до видавничих занять. Все відбувалось у нього на квартирі. Л.Глібов був редактором, коректором, фінансистом, поширювачем видання… Однак сам він не зміг би проводити геть усю роботу, видання потребувало кореспондентів. Назвемо найголовніших: П.Куліш, О.Кониський (Переходовець), Номис (М.Симонов), О.Лазаревський, П.Єфименко, Х.Кир’яков, Г.Кузьменко, М.Білокопитний (Вербицький), І.Лашнюков, О.Маркович, О.Тищинський, М.Александрович, І.Андрущенко. 

Викликають зацікавлення публікації Матвія Номиса (Симонова, 1823-1901), знаного етнографа і громадського діяча, надіслані із Санкт-Петербурга. М.Номис, чиї дописи стосувалися захисту української мови, був доволі відомим на Чернігівщині, адже він упродовж певного часу мешкав у Чернігові, Ніжині, в інших містах та селах губернії. З дружиною Надією Михайлівною Забіло-Білозерською, рідною сестрою Ганни Барвінок (дружини П.Куліша), вони мали чотирьох дочок. Старша, Надія Кибальчич, була письменницею, відомою під псевдонімом Наталка Полтавка. В Україні М.Номис працював учителем словесності в Ніжинській та Немирівській гімназіях, згодом був призначений директором гімназії у Лубнах. Приятелював з Пантелеймоном Кулішем, Василем Білозерським, іншими діячами з Чернігівщини, співпрацював з редакцію журналу «Основа». 

Надсилав свої твори до «Черниговского листка» і Пантелеймон Куліш. Першою ластівкою прилетів вірш «Остання пісня» (1861. – № 11). Найбільше різноманітних творів було надіслано для газети у 1862 р. Це початок нової поеми «Заспів. Пісня перша» (№ 10), декілька прозових творів – «Реляція Дем’яна Щербини осавула пана кошового Кості Гордієнка. Вивіз із-за Дунаю Панько Козюка» (№ 19), уривок з першого тому «Українські незабудки» (№ 22-31), а також вірш «Сонет» (№ 27). Дослідник О.Деко вважає «Сонет» поетично узагальненими роздумами П.Куліша про його позашлюбні стосунки з усіма жінками, які виявилися горлицями, а він, «орел», жадав знайти «орлицю». У 1863 р. П.Куліш у «Черниговском листке» опублікував три твори: «Дівоче серце. Ідилія» (№ 1-4), «Дума про Саву Кононенка» (№ 3) та «Битва під Кумейками» (уривок з історії боротьби шляхти з козаками) (№ 9).

Також П.Куліш надіслав до «Черниговского листка» статтю «Какие руководства удобнее употреблять при первоначальном обучении крестьянских детей?» (1862. – № 27). У ній автор висловив своє ставлення до проблеми навчання дітей у школах рідною мовою. П.Куліш підкреслював: «Если будем желать пробудить в нашем народе умственную деятельность и сознание истинной своей народности, что составляет насущную потребность нашего народа, коснеющего в невежестве, – то, не навязывая лишнего труда, мы должны предоставить учиться народу на его родном языке». 

Публікацією цієї статті Л.Глібов засвідчив і власну підтримку щодо цього питання. Така позиція редакції «Черниговского листка» відповідала передовим настроям, що вирували на той час серед української громади, зокрема, й чернігівської. Проте Валуєвський циркуляр потужно вдарив по ідеї навчання дітей рідною мовою в школах України, по її прихильниках та їхніх друкованих органах.

У 1863 р. в «Черниговском листке» ще продовжували з’являтися статті українською мовою, хоча губернатор Голіцин у листі на ім’я міністра внутрішніх справ 31 липня 1863 р. доводив, що «собственно малороссийского языка нет, а есть только несколько местных наречий оттеняющих столько же одно от другого, сколько и от соседних великороссийских идиомов… Навязать народу понятие об его каком-то резком и совершенном отличии от великорусского и облегчить не обучение, а национальный сепаратизм».

Після закриття в жовтні 1862 р. петербурзького часопису «Основа» П.Куліша, «Черниговский листок» залишився єдиним україномовним виданням на теренах величезної імперії ! Отож діячі української культури, як от професор М.Костомаров, керівник Петербурзької Спілки розповсюдження грамоти українською мовою, активно використовували газету Л.Глібова. Зокрема, М.Костомаров друкував тут свої звіти «О пожертвованиях в пользу издания книг научного содержания для южно-русского народа» (1863. – № 3) та ін.  

У газеті «Черниговский листок» Л.Глібов друкував також статті з історичної тематики. Серед авторів цих статей слід назвати Івана Лашнюкова (1823-1869), професора Юридичного ліцею князя Безбородька в Ніжині, який після закінчення Київського університету Св. Володимира у 1853 р. отримав призначення до Ніжина на кафедру російської історії та статистики, де й працював до 1868 р., коли його запросили до Київського університету. Л.Глібов слухав лекції професора під час навчання в ліцеї. І.Лашнюков зачаровував своїх слухачів жвавою розповіддю про історичні події. Він не боявся зачіпати складні питання вітчизняної історії, долі видатних осіб. Змушував студентів зіставляти різні точки зору, доходити до певних висновків на основі досліджуваних джерел.

І.Лашнюков запропонував «Черниговскому листку» декілька статей, зокрема «Состояние исторической науки у западных славян: характер журналистики на Западе» (1863. – № 2) та «Современное политическое положение западных славян» (1863. – № 3), які були написані під враженням перебування вченого у 1861-1862 рр. у слов’янських країнах Західної Європи. Під час стажування за кордоном І.В.Лашнюков познайомився з методикою викладання історії в школах і вишах. Наслідком цього була стаття «Чешские школы и педагогические институты в Праге», яка була опублікована в газеті Л.Глібова (1863. – № 4, 5, 6). У ній вчений ділився своїми спостереженнями про організацію навчального та виховного процесу в столиці Чехії. Ці статті знайомили читача чернігівської газети з освітянськими проблемами іншої країни, які були актуальними і для Російської імперії, адже готувалася освітянська реформа 1864 р. 

Чільне місце серед публікацій у «Черниговском листке» посідають матеріали з фольклору та етнографії. Одним з їх прекрасних знавців і пропагандистів був Опанас Маркович (1822-1867), який разом зі своєю дружиною, в майбутньому письменницею Марко Вовчок, проживав у Чернігові у 1851-1859 рр., а потім без неї – у 1860-х рр. У 1862 р. О.Маркович як акцизний чиновник переїздить до Новгорода-Сіверського, де перебуває до 1866 р. Звідси він надсилав до «Черниговского листка» свої фольклорно-етнографічні нариси, у яких йшлося про побут, звичаї та мову новгород-сіверців.

У газеті друкувалися також літературні твори самого редактора. Леонід Глібов за час існування газети надрукував під своїм іменем та псевдонімами «Ив.Кенер», «Простодушный», «Л.Г.», «Ив.Сірик» та іншими байки «Мишача рада» (1863. – № 1), «Пан на всю губу» (1863. – № 5), 3 вірші українською мовою: «Голос українця» (1861. – № 10), «Туга» (1862. – № 5), «Козачий жаль» (1862. – № 35-36), а також 13 віршів російською мовою. У газеті були опубліковані уривок із комедії «Веселие люди, или Кров – не вода» під назвою «Проезжие» (1862. – № 3) та статті «Нежин» (1861. – № 3), «Заметки Простодушного» (1861. – № 4, 7), оповідання російською мовою «Шурочка» (1861. – № 10), «Сварливая жена» (1861. – № 2, 5; 1862. – № 6) та ін. 

Коло кореспондентів глібовської газети було доволі широким. Публікації порушували різноманітні проблеми життя міста, Чернігівської губернії, торкалися питань існування українського народу, його мови, звичаїв, традицій, освіти. Фольклорно-етнографічний матеріал нагадував читачеві про власне коріння. Газета «Черниговский листок» проіснувала порівняно недовго, проте посіла значне місце в періодиці 1860-х рр., коли україномовних видань майже не було. І хоча це була двомовна російсько-українська газета, публікація в ній доволі ґрунтовних матеріалів підвищила її рейтинг з провінційного видання до загальноукраїнського. 

Рекомендована література

Усіх небайдужих до цієї теми запрошуємо ознайомитися із вказаними виданнями у відділі читальної зали Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна):

Васюта О. «Наталка-Полтавка» у постановці глібовського аматорського гуртка «Товариство кохаючих рідну мову» : до 175-річчя від дня народження О.В.Марковича і 170-річчя Л.І.Глібова / О.Васюта // Сіверянський літопис. – 1997. – № 1-2. – С. 126-129.

Глібов Л. Твори : перевид. доповн. / Л.Глібов; упор., передм., прим. Р.Іванченко. – К.: Дніпро, 2016. – 232 с.

Глібова Л.І. альтанка / Ред. А.Кудрицький // Чернігівщина. Енциклопедичний довідник. – К.: УРЕ, 1990. – С. 166.

Про восьмиколонну ротонду над р.Сновом у парку садиби Лизогубів, де поет 1859 р. написав ліричний вірш «Журба», що згодом став популярною піснею «Стоїть гора високая».

Горбатюк В. «Стоїть гора високая...» : до 185-річчя Л.Глібова / В.Горбатюк // Літературна Україна. – 2012. – 15 берез. – С. 12.

Зайченко І. Краєзнавчі інтереси Л.Глібова / І.Зайченко, авт.-упоряд. І.Корбач, В.Устименко // Чернігівщина краєзнавча: Календар 2005. Чернігівське земляцтво. – К.: ТОВ «Культурно-освітній, видавничо-поліграфічний центр «Златояр», 2004. – С. 724.

Калібаба Д. Глібов Леонід Іванович / Д.Калібаба; ред. І.Каганова, О.Астаф’єв // Відомі діячі культури, науки, політики Чернігівщини. – Чернігів: Редакційно-видавничий відділ, 1998. – С. 47.

Квітницький С. «Сузір’я зачарованої Десни» / С.Квітницький // Деснянська правда. – 2017. – 9 берез. – С. 5.

Про свято з нагоди 190-річчя Леоніда Глібова – видатного українського письменника, громадського діяча та 15-річчя вручення Чернігівської літературно-мистецької премії його імені.

Кислий Ф. Леонід Глібов / Ф.Кислий, ред. М.Наєнко // Українська література: Посібник для старшокласників і абітурієнтів. – К.: Либідь, 1995. – С. 95-100.

Крутько В. Леонід Глібов "Щука" / В.Крутько // Дивослово. – 2017. – № 4. – С. 38-39.

Урок з української літератури в 6 кл.

Леонід Глібов / упоряд. Ю.Хізова, В.Щоголева // Усі українські письменники. – Харків: Торсінг Плюс, 2008. – С. 161-166. – Бібліогр.: 4 назви.

Леп’явко С. Осередок культури (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.) / С.Леп’явко // Чернігів. Історія міста. – Науково-популярне видання. – К.: Темпора, 2012. – С. 286-307.

Макаренко Н. Л.Глібов "Лисиця-жалібниця" / Н.Макаренко // Все для вчителя. – 2013. – № 11. – С. 109-110.

Урок з української літератури.

Мартинюк О. "Здається, байка просто бреше, а справді – правду ясну чеше" / О. Мартинюк // Дивослово. – 2015. – № 4. – С. 14-16.

Інтегрований урок з валеології, української мови та літератури.

Моціяка О. Нове дослідження про Леоніда Глібова / О.Моціяка // Літератур-ний Чернігів. – 2011. – № 4. – С. 139-145.

Нахлік Є. Доля нащадків Леоніда Глібова / Є.Нахлік // Літературний Чернігів. – 2009. – № 1. – С. 126-135.

Петровська М. «Сіверщина» і «Чернігівський листок» / М.Петровська // Сіверщина. – 2012. – 19 квіт. – С. 4.

Самойленко Г. Газета «Черниговский листок» Л.Глібова і її кореспонденти / Г.Самойленко // Літературний Чернігів. – 2011. – № 1. – С. 111-125; № 2. – С. 148-158.

Самойленко Г. Літературне життя на Чернігівщині в ХІІ-ХХ ст. 2-ге видання, доповнене і перероблене / Г.Самойленко. – Чернігів: Видавець Лозовий В., 2011. – 328 с.

Стрельникова І. Роль гумору в житті українців / І.Стрельникова // Дивослово. – 2017. – № 4. – С. 33-37.

Запропоновано ідейно-художній аналіз байок Леоніда Глібова: "Муха і Бджола", "Жаба і Віл", "Щука".

Топчій В. «Читайте, згадуйте мене...» / В.Топчій // Гарт. – 2016. – 3 берез. – С. 10.

Про Леоніда Глібова, найкращого українського байкаря.

Черкаська Г. Леонід Глібов і дві його Параскеви / Г.Черкаська // Голос України. – 2016. – 24 листоп. – С. 12.

Чернов А. «Кохайте щиро правдоньку...» : до 190-річчя від дня народження Леоніда Глібова / А.Чернов // Літературна Україна. – 2017. – 9 берез. – С. 15.

Черсунова Н. Глібов Леонід Іванович / Н.Черсунова // Усі письменники і народна творчість: довідник. – К.: Майстер-клас, 2007-2008. – С. 69-72.

Чижова О., Вітковська І. Журналістський подвиг Простодушного / О.Чижова, І.Вітковська // Чернігівські відомості. – 2011. – 13 лип. – С. 16.