Оборонець України в Європі

Найбільше од усіх історичних українських діячів поклав праці біля ознайомлення урядів європейських держав українською справою – Орлик. Життя Орлика – се одна безперервна європеїзація українського питання як питання державно-міжнародного.

Василь Різниченко (1892-1938), український історик і бібліограф

Пилипа Орлика можна сміливо зарахувати до когорти тих українських політичних діячів, що бачили розв’язок українського питання в чужоземній допомозі. Визволення України з-під Московщини за сприяння чужоземних держав і здобуття їй самостійності – було альфою й омеґою його життя. Поза цим ідеалом для нього нічого не існувало.

Це, власне, новітній Дон-Кіхот, в найкращому розумінні цього слова, що не покладав рук в невтомній боротьбі за вимріяні образи майбутнього. Коли політична європейська ситуація складалась неприхильно для України, а послідовники й друзі кидали Орлика один за одним та перебігали до царя, він і тоді вірив, змагався за свою ідею, всіма залишений, забутий, сам-один на чужині, у складних життєвих обставинах…

Народився майбутній гетьман 11 ( за новим стилем – 21) жовтня 1672 р. в місті Косут Ошмянського повіту на Віленщині (тепер територія Білорусі) в родовитій литовсько-чеській сім'ї. Батько, Степан Орлик, що служив у війську польського короля, загинув у 51-річному віці під час польсько-турецької війни в битві під Хотином у грудні 1673 р. Мати Ірина походила з литовсько-білоруського шляхетського роду Малаховських, вона й охрестила сина за православним обрядом (хоч батько й був католиком).

Пилип Орлик здобув освіту в єзуїтському колегіумі у Вільні (Вільнюс), а також у Києво-Могилянській колегії, яку закінчив 1694 р. Навчався відмінно, дуже зацікавився філософією і літературою, в ньому вже бачили майбутнього оратора й поета, добре опанував рідну українську мову, також польську, церковнослов'янську, болгарську, сербську, латину, італійську, німецьку, шведську, французьку, російську, старогрецьку, новогрецьку...

У 1698-1700 рр. Орлик служить консисторським писарем у канцелярії київського митрополита, потім переходить до Полтавського полку, згодом стає старшим військовим канцеляристом і регентом справами Генеральної військової канцелярії Війська Запорозького. З 1702 р. (за іншими джерелами — з 1706 р.) Орлик — генеральний писар і найближчий помічник гетьмана Івана Мазепи. У 1708 р. бере участь у повстанні гетьмана проти Петра І, переходить на бік Карла XII, а 27 червня 1709 р. (після Полтавської битви) емігрує з Мазепою в Османські володіння й залишає всі статки в Україні.

З Іваном Мазепою до Бендер вирушили близько 50 провідних представників старшини, майже 500 козаків із Гетьманщини та понад 4 тис. запорожців. Ось ці «мазепинці» й були першою українською політичною еміграцією. Після смерті Мазепи постало три питання: гетьман, діяльність, державний скарб. Андрій Войнаровський, небіж Івана Мазепи, був переконаний, що йому, як найближчому родичу, належить все успадкувати. Пилип Орлик, навпаки, вважав це державним скарбом.

Карло ХІІ призначає комісію, проте все майно перейшло Войнаровському. Він забрав скарб, відмовився від гетьманства, поїхав до Європи, де програв у карти усі кошти. Врешті-решт його схопили царські найманці, і він потрапив до Сибіру. Відповідно, коли Орлика обрали гетьманом України (у вигнанні), він дуже потерпав матеріально. Обрання відбулося 5 квітня 1710 р. за присутності козацтва, запорожців, генеральної старшини, шведського короля й турецького султана.

Між Пилипом Орликом, новообраним гетьманом, та Карлом ХІІ, протектором України, укладено договір «Пакти й конституції законів та вольностей війська Запорізького між ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним Гетьманом Війська Запорозького, та між старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким, прийняті публічною ухвалою обох сторін і підтверджені на вільних виборах встановленою присягою названим ясновельможним гетьманом, року Божого 1710, квітня 5, при Бендерах».

Документ, згідно з яким Україна потрапляла під шведську протекцію, окреслював правила внутрішнього життя нашої держави. Складався він із вступу та 16 статей. Договір, написаний латиною, містив також український переклад. Цікаво: нещодавно київський історик Олександр Алфьоров знайшов у російських архівах цей україномовний варіант документа, і тепер його копію можна побачити в київському Музеї гетьманства. Карло ХІІ, новопризначений протектор України, 10 травня 1710 р. затвердив вибори Пилипа Орлика, договір та звернувся з відповідним листом до українського народу.

На думку українських істориків, це була перша європейська конституція в сучасному розумінні. Справді, загальновизнані Конституції США 1787 р. та Франції 1791 р. були офіційно затверджені представницькими урядами цих держав. Конституцію ж Пилипа Орлика ухвалили представники лише частини українського козацтва, уряд в екзилі, до якого світ особливо не прислухався. Отож тогочасна монархічна Європа не поспішала визнавати нову республікансько-демократичну державу. Наприклад, важливий пункт Конституції Пилипа Орлика полягав у тому, що гетьману заборонялось продавати посади, адже тоді полковник «відшкодовуватиме» витрати. Незалежність… Козацький парламент… Виборні посади… Утопія, мрія…

Конституція Пилипа Орлика – перший конституційний акт в Україні, який суттєво вплинув на демократичний розвиток державного устрою і був визначним інтелектуальним досягненням своєї епохи, закономірною віхою козацького конституціоналізму, на основі якого вже в XIX ст. постала потужна доктрина парламентаризму. Можна чітко відстежити, як Конституція Пилипа Орлика (1710 р.), «Начерки Конституції» Георгія Андрузького (1850 р.), Основний закон «Самостійної України» (1905 р.), Конституція УНР (1918 р.), Конституція Отто Ейхельмана (1920-1921 рр.) поєднані ідеєю державної незалежності України. 

Пилип Орлик до кожної міжнародної справи долучав «українське питання», за що платив дорогою ціною. Справді, український гетьман не лише поневірявся по інших державах з сімома дітьми, яких часто доводилося переховувати по монастирях, коли за ним полювали царські агенти, але й витримував репресії та байдужість держав, до яких він звертався за допомогою Україні. Хоча до політичного успіху Орлика слід зарахувати оголошення Туреччиною війни Петру І. Тоді російський цар потрапив в оточення, проте зумів відкупитися великим хабарем.

Смерть шведського короля змусила Орлика шукати подальшої підтримки в Європі, яку він буквально закидав маніфестами, адже володів 14-ма мовами. «Москва небезпечна для Європи» – ось головне гасло його 33-річної дипломатичної війни. Український гетьман покладав великі надії на Запорожжя, усіма способами застерігав козаків, що їх перетворять на рабів… На жаль, згодом так і сталося.

Величезна рукописна спадщина Пилипа Орлика чекає на свого видавця.  Варто пам’ятати, що гетьман не завжди писав книжною українською мовою, переважно: польською, латиною, французькою, німецькою… Видання праць Орлика допоможе нам краще усвідомити систему суспільно-політичних поглядів гетьмана-вигнанця, всю велетенську енергію якого було спрямовано на те, «щоби заявляти мої права і права моєї нації на Україну» (останній лист Пилипа Орлика до французького канцлера Флері, датований 30 серпня 1741 р.).

Рекомендована література

Усіх небайдужих до цієї теми запрошуємо ознайомитися із вказаними виданнями у відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63; поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна):

Орлик Филипп / Ф.Брокгауз, И.Ефрон // Мировая история. Иллюстрированный биографический словарь: Современная версия. – М.: Эксмо, 2008. – С. 527.

Унікальний приклад фальсифікації історії: жодного слова про гетьманство Орлика та його Конституцію, натомість помилково зазначено, що генерального писаря Івана Мазепи вбито в Туреччині 1728 р.

Різниченко В. Пилип Орлик – гетьман України : Іст. оповіді / В.Різниченко; передм. та прим. В.Шевчука. – К.: Укр. письменник, 1996. – 302 с.

Слюсаренко А., Томенко М. Історія української Конституції / А.Слюсаренко, М.Томенко. – К.: Т-во «Знання» України, 1993. – 192 с.

Вперше зібрано та проаналізовано конституційно-державні акти України з найдавніших часів до сьогодення. Переконливо доводено, що Конституцію Пилипа Орлика (1710 р.), «Начерки Конституції» Георгія Андрузького (1850 р.), Основний закон «Самостійної України» (1905 р.), Конституцію УНР (1918 р.), Конституцію Отто Ейхельмана (1920-21 рр.) міцно поєднано ідеєю державної незалежності України. Наведено повний текст Конституції Пилипа Орлика (в перекладі на українську мову з латинського оригіналу).

Чухліб Т. Поет, воїн, дипломат (Пилип Орлик, 1710-1742 рр.) / Т.Чухліб // Гетьмани України: війна, політика, кохання. – К.: Арій, 2016. – С. 425-447.