Ідея гетьманства Вячеслава Липинського

Тільки Господар Землі Української – тільки Монарх Український може створити силу, без існування якої свобода це анархія. Тільки одна людина, один провід, одна воля, тільки він, Господар, може сотворити підставу Держави – Українську Армію.

Вячеслав Липинський. Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму

Ідею соборної України вже розглянуто під різними кутами зору: автономним та федеративним, демократичним та соціалістичним… Лишається монархічна складова спектру. Речником цього напрямку слід визнати Вячеслава (Вацлава) Липинського (1882–1931) – політика й публіциста, історика й теоретика українського консерватизму, посла України в Австрії (за гетьманату) й одного з організаторів Української демократично-хліборобської партії, що сформував ідею політичної нації та виступав за аристократичний шлях побудови Української держави.

         Для Липинського гетьман був «авторитетом, що свободу українських громадян загарантує і тільки він один дасть дійсну свободу, бо свобода без гарантії авторитету це перший звук без ніякої вартости». Передбачалося «удідичене» гетьманство, тобто таке, що передається від батька до сина. В аналізі автора дослідження «Україна на переломі. 1657–1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII-ім століттю» відчувається певна ідеалізація гетьманської влади:

         «Від часу упадку Руської князівської Держави і до нинішнього дня – на протязі шести століть тільки один раз зміг повстати серед нашої нації один спільний державно-національний фронт проти відвічних претендентів на державний і національний суверенітет на нашій землі: проти Москви і проти Польщі. Тільки раз один за Гетьмана Богдана Хмельницького змогла зорганізуватися українська державна аристократична верства».

         Не просто опонентами, а справжніми ворогами були для Липинського інтелігенти «українці», «всілякі соціалісти», що на його думку «живуть найбільше фантастичними утопіями якихось «Україн без влади і без підвладних», якихось соціялістичних чи націоналістичних українських ельдорадо. Здійснятися ці ельдорадо мають самі і автоматично мають вони зайняти місце тієї живої, реальної, дійсної України, яку «свідомі» інтелігенти зо всією своєю безсилою злобою ненавидять».

         Про шляхи досягнення соборності України Липинський висловлювався так: «Соборність може бути осягнена тільки гармонійним взаємним перехрещуваням двох сил: доосередкової сили – матеріяльно і морально авторитетної, єдиної і всенаціональної – центральної державної Влади, і відосередкової сили як найширших автономій поодиноких українських країв, спаяних в єдину цілість цею сильною державною Владою».

         Далі він пояснює: «Тільки при істнуванню цих двох сил – коли всіх українських людей буде притягати одна спільна столиця маєстатичностю і силою державної української Влади, і коли вони туди будуть привозити свої провінціяльні культурні окремішности, плекані в поодиноких краях, а звідтам вивозити знайомість українських людей инших провінціяльних культур – може наступити взаємне пізнання Українців, без якого всі «соборности» будуть лише порожнім звуком».

         Згідно з Липинським, «соборність неможлива у нас при демократичній республіці», тому він по-справжньому лютував, коли «українські провідники» не прийняли гетьманську монархію лише тому, що вона була своя: «Бо перед чужою владою вони повзають рачки, як тільки вона їх добре вибатожить. Наприклад, сучасний український інтелігент «не міг» стати добровільно чесним слугою свого Українського Гетьмана… Але добре побитий, він може стати холопом, шпигом, дрібним агентом і слухняним рабом більшовицьких зайдів».

Рекомендована література

Зацікавлених цією темою запрошуємо до відділів читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва: вул. Шевченка, 63 (поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).

Гирич І. Речник консерватизму / І.Гирич // Український тиждень. – 2012. – 1 черв. – С. 50-53.

Про Вячеслава (Вацлава) Казимировича Липинського (5 (18) квітня 1882 – 14 червня 1931) – політика й публіциста, історика й теоретика українського консерватизму, посла України в Австрії (за гетьманату) й одного з організаторів Української демократично-хліборобської партії, що сформував ідею політичної нації та виступав за аристократичний шлях побудови Української держави.

Малімон Н. Мислитель для майбутньої країни / Н.Малімон // День. – 2017. – 10-11 лют. – С. 11.

Про Вячеслава Липинського (1882–1931) — українського політичного діяча й публіциста, історика й теоретика українського консерватизму.

Пересунько Т. Піднести народ до себе / Т.Пересунько // День. – 2015. –  2-3 жовт. – С. 8.

         Роздуми Вячеслава Липинського про суспільні обов’язки.

«Побили ми себе самі...» : до 135-річчя від дня народження Вячеслава Липинського // Урядовий кур’єр. – 2017. – 15 квіт. – С. 9.

Притуленко В. В’ячеслав Липинський про українську державу / В.Притуленко // Молодь України. – 2012. – 21 верес. – С. 6.

Сюндюков І. Дорога до українського храму / І.Сюндюков // День. – 2018. – 15-16 черв. – С. 21.

         Наведено думки Вячеслава Липинського, теоретика українського консерватизму, про релігію та церкву в нашій національній історії.

Сюндюков І. Як (не) треба будувати державу? / І.Сюндюков // День. – 2018. – 6 квіт. – С. 20-21.

Про особливу актуальність для наших сучасників книги Вячеслава Липинського «Україна на переломі. 1657–1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII-ім століттю».

Шпак В. Уроки В’ячеслава Липинського / В.Шпак // Урядовий кур’єр. – 2012. – 15 трав. – С. 11.

Якименко М. В.Липинський: «Ніхто не збудує нам державу, коли ми самі її не збудуємо...» / М.Якименко // Голос України. – 2011. – 8 верес.– С. 21.