Український народ: випробування голодом (до 85-х роковин Голодомору)

Так добре, як в СРСР, ще ніде не обідав.

Бернард Шоу, ірландський драматург, лауреат Нобелівської премії з літератури (вислів 1933 р.)

         Почнемо зі статистики: у березні 1930 р. в СРСР зафіксовано 6528 масових селянських виступів, з яких 2945, тобто 45%, майже половина – в Україні ! Пам’ятаймо, що тоді українці становили лише 1/5 (20%) від загального населення Радянського Союзу. Це змусило режим відступити: у другій половині березня 1930 р. рівень колективізації знижується до 70% (від найвищого досягнутого показника), у жовтні того ж року він вже менший за 30%.

         Проте в наступному, 1931 р., колективізація триває, не так жорстко, але досягає 70%. Настає 1932 р., протести селян не подолано, і Сталін розуміє, що з Україною треба щось робити. Недарма в одному з листів до Кагановича він пише: «Україну ми можемо втратити». За перші 7 міс. 1932 р. відбулося понад 900 масових виступів, менше, ніж 1930 р., але це 56% усіх протестів у Радянському Союзі !

         Саме тому варто відкоригувати хронологічні межі Української революції. Це швидше [1917; 1933] рр., а встановлювати рамки [1917; 1921] рр. – некоректно, адже протести тривали і 1922 р., і надалі… Не припинялися вони й після того, як у селян вилучили усю зброю. Не забуваймо також, що Україна – це кордон із Заходом, і Сталіну потрібне було тут лояльне населення. У 1930-х СРСР вперто готувався до війни, започатковано широку танкову програму…

         Якими методами це досягалось ? Від 1929 р. Західний світ потерпав від Великої депресії, відповідно, був вкрай заглиблений у свої внутрішні проблеми. У Радянському Союзі тоді бачили привабливого економічного партнера, що купує обладнання, машини, технології, продає збіжжя… Результат ? Найбільше про Голодомор писали в нацистській Німеччині.

         Едуард Еріо, прем’єр-міністр Франції, впливовий політик того часу. Саме до нього зверталася українська діаспора із запитами: «Чи це правда, що в Україні від голоду помирають люди ?». Еріо мав можливість неодноразово мандрувати Радянською Україною. Відвідав Суми, Харків, Дніпропетровськ (тепер Дніпро), багато сіл. Усе складалося так, ніби він сам обирав, куди їхати, проте увесь маршрут було ретельно опрацьовано радянськими чекістами.

У селах на Еріо чекали величезні довгі столи, за якими смачно пили та їли (!) усміхнені люди в гарних українських костюмах. Прем’єр подорожував потягом, а довкола бачив радісних та безтурботних пасажирів. Це все були актори… Результат ? ЗМІ авторитетно й послідовно наполягали, що міф про голод в Радянській Україні вигадали в нацистській Італії та Німеччині.

         Гаррес Річард ван Джонс, журналіст. У березні 1933 р. його публікації про ситуацію в Україні потрапили до багатьох видань, зокрема, The Manchester Guardian та The New York Evening Post, згодом до The New York Times – найстарішої та дуже впливової щоденної газети США, що вважається взірцем друкованого слова. Джонс мандрував Україною без дозволу радянської влади, тому оприлюднені ним сенсаційні та жахливі матеріали про страшний голод були негайно ж заперечені тоталітарною владою. Історія вчить, що в тій інформаційній війні радянський режим переміг.

         Польський священик Міхал Бранкевич, що досить тривалий час проводив пасторську роботу серед колишніх в’язнів нацистських концтаборів, згадує, як його вразив постійний страх голодної смерті, притаманний цим людям. Він засвідчує, як ті, що дивом порятувалися від газової камери, створювали справжні харчові склади…

         Схожу поведінку демонстрували українці, що пережили 1933-й. Наприклад, моїй бабусі Марії тоді було лише 7 років, але упродовж усього часу, скільки її пам’ятав (бабуся померла у 2004 р.), вона хвилювалася, що не стане чого їсти. Так і прожила все життя на невеличкому хуторі на півночі Чернігівщини, якого вже не існує на адміністративній карті України…

         Віддалені наслідки Голодомору Україна відчуватиме ще тривалий час. Виявом цього, зокрема, є стрімке поширення в нашій країні діабету ІІ типу, що, як відомо, спричинений у першу чергу порушенням обміну речовин.

         Не можна не торкнутися тут і питання батьківства. Справді, у сучасній Україні 3/5 родин – неповні, нема голови сім’ї. Тобто, фізично тато в дитини може й є, але батьки, наприклад, розлучені, не живуть разом. Думаю, що ця тенденція зберігається не просто від Голодомору 1932-1933 рр., вона триває вже понад століття, від початку Української революції…

Чому ? Бо тоді годувальник, у першу чергу, вирушав на заробітки чи пошуки хліба для родини. Не завжди повертався. Чим це загрожує Україні в глобальному вимірі ? Відомо: як у людини побудовано стосунки з батьком, так буде в неї з Богом. Коли нема батька ? Тоді нема й Бога… «Якщо Бога нема, то все дозволене», – пригадаймо тут Федора Достоєвського.

Це багато чого пояснить щодо реалій нашого сьогодення. Дитина, що виросла без батька, на все життя лишається інфантильною, тобто реалізує «дитячі» мрії. Така людина залюбки читає казки, занадто довірлива (до всіх, майже без винятку), неперервно змінює життєві плани та уподобання, повсякчас скаржиться рідним на те, як її пригнічує та ображає оточення… Пам’ятаймо про це.

Рекомендована література

Усіх небайдужих до цієї теми запрошуємо ознайомитися із вказаними виданнями у відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).

        

         Використано матеріали програм Тетяни Калініченко «Історичні діалоги» та Сергія Іваницького «У ваших намірах» (Радіо Марія).

Агапова Д. У майбутньому буде тільки краще, якщо пережили таку біду / Д.Агапова // Країна. – 2017. – № 11. – С. 8-10.

Канадська історична драма «Гіркі жнива» – перший англомовний художній фільм про Голодомор в Україні 1932-1933 рр. Наведено враження кінокритиків від перегляду картини.

Галущак І. Стефан Романів: «Світ має визнати Голодомор геноцидом українського народу» / І.Галущак // Слово Просвіти. – 2018. – 26 квіт. – С. 3.

Про зустріч у Львові «Україна пам’ятає – світ визнає», в якій взяв участь Стефан Романів, голова Міжнародного координаційного комітету у справі Голодомору, генеральний секретар Світового Конгресу Українців, президент Союзу українських організацій Австралії.

Дорош Є. «Моя тема в літературі – любов до людини» / Є.Дорош // Пенсійний кур’єр. – 2017. – 12 трав. – С. 11.

До 105-річчя (11 травня) від дня народження Михайла Стельмаха, видатного українського письменника, першого, хто згадав про Голодомор в радянській літературі («Гуси-лебеді летять») та першого, хто ще 1952 р. спробував правдиво написати про діяльність ОУН-УПА («Над Черемошем»).

Клименко О. Я сам був свідком того... / О.Клименко // Літературна Україна. – 2016. – 8 груд. – С. 14.

Наведено спогади та вірш про Голодомор 85-річного читача «ЛУ».

Лук’янчук Г. 1933: «І чого ви ще живі ?» / Г.Лук’янчук // Літературна Україна. – 2016. – 1 груд. – С. 5.

Про книгу усних історій живих свідків Голодомору, підготовлену в Інституті історії України НАНУ.

Мусієнко Р. Таки діагноз... / Р.Мусієнко // Сіверщина. – 2017. – 14 груд. – С. 7.

Про недоречність безвідповідального вживання слів «геноцид» та «голодомор» заради посилення емоційного впливу на аудиторію. Таке використання нівелює терміни та є наругою над пам'яттю невинно убієнних.

Неживий О. «Війнуло земним, неповторним, як сама юність...» / О.Неживий // Слово Просвіти. – 2018. – 29 берез. – С. 8-9.

Про Олеся Гончара як штатного працівника газети «Розгорнутим фронтом» (1933 р.), органу Бригадирівського райпарткому та райвиконкому Харківської обл. (тепер у складі Козельщинського району Полтавської обл.).

Овчаренко Е. Свідки великого злочину / Е.Овчаренко // Слово Просвіти. – 2018. – 26 квіт. – С. 3.

Про виставку «Сторожові правди», відкриту в Національному музеї «Меморіал жертв Голодомору», що пропонує 10 історій від живих свідків Голодомору 1932-1933 рр.

Орел М. Він перший розповів про Голодомор : до Дня пам’яті жертв Голодоморів / М.Орел // Пенсійний кур’єр. – 2016. – 25 листоп. – С. 2.

Про Джеймса Мейса (James Mace), американського дослідника українського Голодомору.

Панченко В. Василь Барка був чесний із собою : до 110-річчя від дня народження письменника / В.Панченко // Слово Просвіти. – 2018. – 19-25 липня. – С. 12.

Про видатного українського письменника – Василя Барку (Очерета, 1908-2003), лауреата Всеамериканського конкурсу малої преси та міжнародної премії Фундації Антоновичів (США), автора першого у світовій літературі прозового твору про Голодомор 1932-1933 рр. («Жовтий князь», 1962).

Прокопенко М. Нестримний «Голод до правди» / М.Прокопенко // День. – 2017. – 19-20 трав. – С. 18-19.

Про документальний фільм, що розповідає про Ріа Клайман (Rea Clyman), канадську журналістку, яка упродовж чотирьох років працювала в СРСР та правдиво розповідала про геноцид українців 1932-1933 рр.

«Коли б мені крилля, орлячі ті крилля…»

Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:

Чому я не сокіл, чому не літаю,

Чому мені, Боже, ти крилець не дав?

Я б землю покинув і в небо злітав.

Михайло Петренко. Дивлюсь я на небо…

(улюблена пісня Леоніда Каденюка)

31 січня 2018 р. під час ранкової пробіжки у столичному парку залишив наш світ Леонід Каденюк, перший та єдиний громадянин України, що 19 листопада – 5 грудня 1997 р. здійснив космічний політ на американському кораблі «Колумбія». Це сталося на 68-му році життя космонавта, що увесь час ретельно підтримував свою спортивну форму і до останньої хвилини був готовий летіти знову до зірок …

         Народився Леонід 28 січня 1951 р. на Буковині (Хотинський район Чернівецької обл.) у родині сільських вчителів. У 1967 р. розпочинає навчання у Чернігівському вищому військовому авіаційному училищі льотчиків (ЧВВАУЛ), а від 1971 р. вже працює інструктором у рідному училищі.

         У серпні 1976 р. Леоніда зараховано до загону радянських космонавтів. У 2017 р. у своєму інтерв’ю Чернігівському обласному радіо «Сівер-Центр» Каденюк розповів, наскільки прискіпливо здійснювався відбір. Особисто мене надзвичайно вразило випробування тридобовим (!) «утриманням» від сну. Коли організм претендента намагався вдовільнити природну потребу у відпочинку, миттєво реагував відповідний прилад, який і будив кандидата…

         У 1977 р. Леонід потрапляє до Центру підготовки льотчиків-випробувачів, адже вважалося, що саме ця професія є найбільш наближеною до космонавта. Каденюк опанував понад 50 моделей літаків-винищувачів, зокрема, МіГ-25 та МіГ-31; відпрацьовував глісади зниження (методики заходу на посадку) космічного корабля «Буран»; вивчив кораблі «Союз» та «Союз ТМ», орбітальну станцію «Салют» та комплекс «Мир», американський транспортний корабель багаторазового використання «Space Shuttle»…

Довідатися більше про Леоніда Каденюка, першого та єдиного космонавта незалежної України, можна у відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна):

Рекомендована література

Білаш М. Йому всміхнулася доля / М.Білаш // Пенсійний кур’єр. – 2017. – 15 груд. – С. 9.

Про Леоніда Каденюка – першого та єдиного громадянина України, що здійснив політ у космос 20 років тому.

Близнюк О. Первый гражданин Украины совершил полёт в космос / О.Близнюк // Позакласний час. – 2011. – № 3. – С. 14-15 кольор. вкл. «Дорога в космос».

Про політ першого українського космонавта Леоніда Каденюка на американському кораблі «Колумбія», що відбувся 19 листопада – 5 грудня 1997 р.

Ільченко В. Українські сторінки в історії космонавтики: урок астрономії / В.Ільченко // Все для вчителя. – 2013. – № 7. – С. 65-67.

Корженко С. «В Україні мій політ оцінили у 15 тисяч гривень» / С.Корженко, І.Удовенко, Л.Шпотенко // Газета по-українськи. – 2018. – 2 лют. – С. 27.

Життєвий шлях Героя України Леоніда Каденюка.

Лобановська В. 21 рік на валізах, або від космічної мрії до польоту в космос : до Всесвітнього дня авіації і космонавтики, 12 квітня / В.Лобановська        // Чернігівські відомості. – 2016. – 6 квіт. – С. 6.

Розмова з Леонідом Каденюком, першим і поки що єдиним космонавтом незалежної України, випускником славетного Чернігівського ВВАУЛ (вищого військового авіаційного училища льотчиків).

Прокопенко О. Життя заради старту / О.Прокопенко // Урядовий кур’єр. – 2017. – 12 квіт. – С. 5.

Про першого українського космонавта – Леоніда Каденюка.

         Теличук Г. Леонід Каденюк: «Мама привчила мене до роботи і допомогла здійснити мрію» / Г.Теличук // Голос України. – 2016. – 8 верес. – С. 12.

Запропоновано розмову з Леонідом Каденюком – першим та єдиним космонавтом незалежної України.

У Чернігові буде вулиця імені Леоніда Каденюка ? // Деснянська правда. – 2018. – 31 трав. – С. 2.

Про перейменування однієї з вулиць міста на честь Леоніда Каденюка – першого космонавта нашої держави.

Чабан Ю. Козацькі нащадки у космосі / Ю.Чабан // Шкільна бібліотека. – 2015. – № 3. – С. 52.

Годину спілкування з астрономії присвячено Леоніду Каденюку, першому космонавту незалежної України.

Схід і Захід знову разом: до Дня єдності Німеччини

You are leaving the american sector

Вы выезжаете из американского сектора

Vous sortez du secteur americain
Sie verlassen den amerikanischen Sektor
US ARMY

           

Дорожній знак на КПП Checkpoint Charlie (1961-1989)

         Checkpoint Charlie належить до кола моїх найулюбленіших куточків німецької столиці. У 1961-1989 рр. тут діяв прикордонний перехід між Східним та Західним Берліном (радянським та американським секторами), а від 1962 р. на знак протесту проти побудови Берлінського муру відкрито музей. Вперше потрапив сюди у червні 2001 р. з д-ром Альбрехтом, координатором нашого наукового проекту в ФРН, а упродовж наступних 2-х років відвідав це унікальне місце ще близько 5-ти разів.

         Після ІІ світової війни територія Німеччини зазнала поділу між країнами-переможцями. Те ж саме трапилось з колишньою столицею ІІІ рейху. Так «постали» ФРН (Федеративна Республіка Німеччини) та НДР (Німецька Демократична Республіка), Західний та Східний Берлін. Британія, Франція та США об’єднали «свої» сектори німецької столиці, тому площа Західного Берліну утричі перевищувала площу Східного.

         Наприкінці 1940-х – початку 1960-х рр. спостерігається доволі масова втеча громадян соціалістичного сходу країни (НДР) до капіталістичного заходу (ФРН). Тоді Уряд НДР реалізує радикальне вирішення «проблеми» біженців у своїй столиці: 13-23 серпня 1961 р. 155-км огороджувальним муром Берлін поділено на дві частини… 

         Якщо на початку це були просто сітчаста огорожа й колючі дроти, то з часом до «системи» долучено такі складові: 4-м бетонні мури та протитанкові «їжаки», висотні пункти спостереження та освітлювальні установки, смуги смерті та снайперські позиції… Постало 7 КПП (контрольно-пропускних пунктів) з доволі суворим режимом переходу. Наприклад, від 1964-го лише пенсіонери НДР мали дозвіл раз на рік (!) відвідати ФРН.

         Унікальна експозиція музею Checkpoint Charlie, що упродовж 28 років (1961-1989) слугував КПП, демонструє неймовірні методи, засоби та пристрої, спрямовані на подолання Берлінського муру у східно-західному напрямку. Назву лише  найнесподіваніші та найцікавіші з них.

         Ось на третій, найвищій, полиці вагона розташувалися «пліч-о-пліч» два звичайні чемодани. Багаж не завжди перевіряється, тому… У правому боці одного та лівому другого майстерно вирізано отвори, фактично тепер за об’ємом це вже одна суцільна величезна валіза, що й дозволило кмітливому західному німцю сховати всередину свою тендітну східну наречену. Щасливі закохані успішно перетнули КПП…

        

         «Ізетта», автомашина часів НДР, вважалася настільки маленькою, що її спочатку не дуже й перевіряли східні прикордонники. Але цей найменший у світі автомобіль допоміг 14-м (!) громадянам НДР опинитися на омріяному Заході. Чергового втікача знайшли в його «криївці», коли він необережно поворухнувся під час паспортного контролю. Цікаво, що в Радянському Союзі виготовляли схожий транспортний засіб… для інвалідів. Поколінню 45+ легко пригадати це авто з ручним керуванням за характерним звуком від його мотоциклетного двигуна…

         Державний кордон між НДР та ФРН успішно перетинали як на повітряній кулі, так і по лінії електромереж під час жахливої негоди… Підсумок: упродовж 1961-1989 рр. майже півмільйона громадян, кожен у свій спосіб, опинилися на Заході, але лише  поблизу Берлінського муру внаслідок невдалих спроб загинуло понад 125 осіб. Варто зазначити, що жертв набагато більше, адже затриманих східних біженців не просто ув’язнювали, їх методично… опромінювали (!) Саме таке пояснення почув на початку 2000-х рр. від д-ра Альбрехта, який втратив у такий спосіб кількох своїх друзів та знайомих…

         Тепер повернімося до дат. Днем падіння Берлінського муру вважається 9 листопада 1989 р. Проте саме цього дня 1938 р. сталися єврейські погроми, спричинені нацистами. Тому за дату святкування обрано 3 жовтня – саме тоді 1990 р. відбулося фактичне об’єднання двох ворожих частинок в одне ціле, постала єдина німецька держава…

         Довідатися більше про складний шлях німців до свого об’єднання можна у відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63 – поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна):

         Рекомендована література

До 68-ї річниці Великої Перемоги : репортаж про Берлінську стіну… // Шкільна бібліотека. – 2013. – № 7-8. – С. 105-116.

13 серпня 1961 р. Уряд соціалістичної Німеччини 155-км огороджувальним муром розділив Берлін на дві міські половини та ізолював три західні сектори, щоб зупинити потік біженців зі своєї країни.

Дорош Є. Мур, що розділив світ навпіл / Є.Дорош // Пенсійний кур’єр. – 2016. – 12 серп. – С. 11.

До 55-річчя від початку спорудження Берлінського муру (13 серпня 1961 р.) – найвідомішого символу холодної війни.

Рештки Берлінської стіни знайшли на смітнику // Голос України. – 2016. – 13 серп. – С. 5.

Про фрагменти Берлінського муру, що використовуються як перегородки для розмежування сміття на заводі Alba.

Стасенко С. «Майдан нагадав мені Німеччину чверть століття тому» / С.Стасенко // Літературна Україна. – 2014. – 12 черв. – С. 14.

Розмова з Гердом Крамбером, бардом та поетом-дисидентом, «німецьким Висоцьким», який після падіння Берлінського муру виконував для Михайла Горбачова присвячену йому пісню про Дон Кіхота, а нещодавно виступав на київському Майдані.

Шпак В. Тюремна стіна між двома світами / В. Шпак // Урядовий кур’єр. – 2016. – 6 серп. – С. 10.

До 55-річчя початку спорудження Берлінського муру, 13 серпня 1961 р.

Корифей кобзарського мистецтва

За великими панами та здоровими головами

Нема де кобзареві прожити,

Жінку й діток кормити.

Та не так уже пани, як ті паненята.

Чого вони над ними тільки не виробляють...

    Іван Кучугура-Кучеренко, Гнат Хоткевич. Дума "Як на славній Україні", 1902 р.

         140 р. тому, 7 липня 1878-го, у слободі Мурафа Богодухівського повіту (тепер це Харківська обл.) побачив світ Іван Кучеренко, якому судилося стати одним з найвидатніших українських кобзарів. У три роки хлопчина втратив ліве око й пошкодив праве, тому все подальше життя пересувався лише з поводирем. Проте Іванко був обдарований неабияким музичним слухом та чудовим голосом, тому змалечку намагався заробити собі на прожиття виступами у церквах та на ярмарках.

         Талановитий юнак вчиться спочатку у кобзаря Бідила, згодом у Павла Гащенка, одного з кращих народних співців тодішньої Слобожанщини… Доволі швидко Іван перевершує своїх вчителів: у його репертуарі 5 дум, майже півтисячі українських народних пісень, складає також власні твори. Вже на самому початку своєї кобзарської діяльності Іван обирає собі подвійне прізвище: стає Кучугурою-Кучеренком.

         Інструменти в Івана теж «подвійні»: 18-річний юнак виступає з двома бандурами, першу налаштовано на мінорний лад, другу – на мажор. Якщо інші кобзарі під час переходу від сумної пісні до веселої були змушені витрачати багато часу на переналаштування інструмента, то Іван постає тут спражнім новатором.

         У 1900-х рр. Кучугура-Кучеренко мандрує містами й селами європейської частини тодішньої Російської імперії: Київ і Варшава, Москва й Петербург, Одеса й Харків, Катеринослав і Полтава… «Багато бід довелося зазнати Кучеренкові під час тяжких кобзарських мандрівок», – підкреслював у своєму рефераті про кобзаря М.І.Привалов, професор Петербурзького Археологічного інституту.

         «Якось його чуть не до смерті побили грабіжники ніби за те, що він збирає гроші з панів. Іншим разом він зірвався з містка, впав у річку і мало не втопився; одного разу, внаслідок того, що були поламані перила, з містка у воду впав тарантас, у якому він їхав. І ще був випадок: переходив залізничний місток, застрягла між рейок та шпал його нога, а в цей час зі свистом наближався поїзд. Ледве-ледве встиг Кучеренко визволити ногу».

         Поліція й місцева влада застосовувала свої методи щодо Івана: «Коли він грав на базарній площі в Харкові… урядник два рази вдарив ногою в його бандуру, порвав струни і відправив у дільницю». Та віртуозна гра, попри усі незгоди та переслідування, перетворює Кучугуру-Кучеренка на одного з найпопулярніших співців свого часу, а на афішах його прізвищу завжди передують захопливі слова: «славнозвісний», «славетний», знаменитий»…

         Климент Квітка, Філарет Колесса, Микола Сумцов – видатні етнографи й фольклористи, професори – усі вони давали найвищу оцінку майстерності Кучугури-Кучеренка. Іван не лише самотужки виконував думи та пісні, він був організатором концертів кобзарів, в яких брали участь і його рідні, особливо донька Леся.

Ось враження проф. Дмитра Яворницького, відомого історика і знавця кобзарського мистецтва, від його першої зустрічі з Кучугурою-Кучеренком, що відбулася на Катеринославському базарі навесні 1906 р.: «Мені він видався коштовним діамантом, що тільки тоді заграє всіма барвами, коли його відшліфує вмілий майстер… Я тоді сказав йому: «Вам треба трохи підучитися». Так завдяки клопотанню Яворницького, кобзар упродовж трьох місяців навчався в Опанаса Сластіона, видатного митця й досвідченого бандуриста.

        

         У 1908-1910 рр. Іван Кучугура-Кучеренко, за рекомендацією Гната Хоткевича, письменника і бандуриста, викладає гру на кобзі в музичній школі, заснованій Миколою Лисенком. У кобзаря 18 учнів, він часто виступає з концертами в Києві й наполегливо навчається сам: українознавство, всесвітня історія культури і мистецтва – ось що цікавить його найбільше.

Пізніше, після смерті кобзарів Пархоменка (1911 р.) та Кравченка (1917 р.), Гнат Хоткевич напише: «… на кобзарському небосхилі повним сяйвом сіяло невгасиме світло – Іван Кучеренко». Слід наголосити на тому, що кобзар був також неперевершеним декламатором і на своїх концертах блискуче читав байки свого улюбленого автора – Леоніда Глібова.

         Маловідомо: за доби Української Центральної Ради І.Кучугура-Кучеренко отримує звання національного артиста УНР. Справді, у тому часі він стає засновником тріо, у складі якого разом з артистом П.Цимбалом та декламатором К.Даниленком дає концерти у селах та містах України, сприяє організації понад двохсот (!) товариств «Просвіта»… Пізніше, на рідній Харківщині кобзар поширює правду про Українську Автокефальну Православну Церкву (УАПЦ).

         У 1920-х рр., на перших кроках радянської влади, Кучугура-Кучеренко намагається виконувати пісні «нового часу», і його зусилля помічені «керманичами» партії і народу: у 1925 р. кобзар стає народним артистом УРСР. Але вже на початку 1930-х ставлення до нього влади змінено на цілком протилежне: заборона концертів, вільного пересування; позбавлення звання народного артиста та пенсії.

         Подальші події розгорталися за звичним сценарієм. Початок 1937 р.: арешт за анонімним доносом; допити й катування. 8 листопада 1937 р.: розстріл на виконання вироку особливої «трійки»… Якщо все листування Кучугури-Кучеренка з найвидатнішими представниками української нації «старанно» знищене НКВС, то на його численних піснях (весільних, історичних, побутових, рекрутських, чумацьких) та духовних творах (кантатах, колядках, псалмах) сформувала свій репертуар уславлена кобзарська капела «Думка».

         Довідатися більше про постать одного з найвидатніших українських кобзарів ХХ ст. можна у відділах читальної зали та абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63 – поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна):

         Рекомендована література

         Лавров Ф. Корифей кобзарського мистецтва / Ф.Лавров // Кобзарі : нариси з історії кобзарства України. – К.: Мистецтво, 1980. – С. 179-194.

         Доволі ґрунтовне дослідження життя та творчості Івана Кучугури-Кучеренка (до 1917 р.), в якому радянський період – суцільне «криве дзеркало». Зокрема, цілком свідомо зазначено, що рік смерті кобзаря – 1943-й (ніби у часі фашистської окупації).

Лук'янчук Г. Вшанування пам'яті жертв Великого терору 1937-1938 років / Г.Лук'янчук // Слово Просвіти. – 2018. – 9-15 серп.– С. 6.

Про поминально-церемоніальні заходи по жертвам Великого терору 1937-1938 рр., що відбулися в українській столиці 5 серпня 2018 р. за участі «Соловецького братства», «Меморіалу» ім. Василя Стуса та Товариства політв'язнів та жертв репресій. Наведено статистичні дані про Великий терор в Україні.

Массовер Г. Останній кобзар / Г.Массовер // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2018. – № 3. – С. 25-33.

До 140-річчя від дня народження Івана Йовича Кучугури-Кучеренка (07.07.1878–08.11.1937), одного з найвидатніших українських кобзарів ХХ ст., грою якого захоплювалися Олена Пчілка, Леся Українка, Микола Лисенко, Гнат Хоткевич, Дмитро Яворницький...

Сандармох (1937-2018-...) // Слово Просвіти. – 2018. – 9-15 серп. – С. 1.

Про вшанування в урочищі Сандармох поблизу Медвежогорська (Республіка Карелія, РФ) загиблих українських борців за волю, правду, життя.

Черкаський Л. Кобза і бандура / Л.Черкаський // Українські народні музичні інструменти. – К.: Техніка, 2003. – С. 84-144. – Серія «Народні джерела».

Черкаський Л. Кобза. Бандура. Концертна бандура. Кобза ладкова / Л.Черкаський // Музичні інструменти українського народу. – К.: Балтія-Друк, 2007. – С. 12-19. – Укр., англ.