Японський шлях

Мамо, чуєш ? – втрутився до розмови Пітер.

Коли я виросту, я теж стану утильником !

Айзек Азімов. Марсіанський шлях

«Затримані на Житомирщині вантажівки зі львівським сміттям поліція супроводжує до меж сусідніх областей та не дає викинути побутові відходи. Про це повідомили в прес-службі поліції Житомира. Аналогічні випадки несанкціонованого завезення львівського сміття фіксувалися в інших областях України. Львівська влада заперечує свою причетність. Вирішено також створити майданчики для перевантаження та брикетування сміття в місті.»

Такі повідомлення усе частіше лунають на Українському радіо. Чомусь пригадалися статті та фото з радянських газет моїх шкільних років, коли перехожі на вулицях японської столиці час від часу забігали до будок, що нагадували телефонні, аби отримати там ковток чистого повітря зі спеціального кисневого апарата. З часу змагання двох систем вже промайнуло понад 30 років, то ж які зміни сталися в них, і що відбувається в нас ?  

Вже пізніше, в середині 1990-х рр. мій науковий керівник читав лекції з математичної екології для японських студентів. Про респіраторні маски від нього ніколи не чув, проте в Країні Вранішнього Сонця його вразили дві речі. Перше: швидкісні потяги, друге: здатність японців чітко формулювати й розв’язувати задачі. Власне, гідною подиву була ота наполегливість, з якою японці бралися до справи. Отже, віднедавна надскладна задача збереження Природи, довкілля постала справжнім викликом для японської нації.  

      Які ж асоціації викликає у сучасних українців слово «Японія» ? Самураї, суші, кімоно, ієрогліфи, мотоцикли Honda, автомобілі Toyota, музичні центри Panasonic, хтось із жалем згадає про атомне бомбардування міст Хіросіма й Нагасакі 6 та 9 серпня 1945 р., аварію 11 березня 2011 р. на Фукусімській АЕС…

Саме такі асоціації доволі часто викликає кожна згадка про сучасну Японію. Проте це також і … роздільний збір сміття, яке мешканці японської столиці розкладають у 50 пакетів-категорій. Вперше інновації щодо сміття прийшли до Японії в 1980-1990-х рр., і тепер вони принципово відмінні від звичного європейцям сортування. Японці мало не все складають до окремих пакетів: пробки з пляшок, гілля дерев, різні види ганчірок, поділяють папір на «підвиди» (картон, журнали, обгортки, просто звичайний папір…). Таке сортування коштує законослухняним громадянам Японії чималих зусиль. Справді, усю продуктову тару (і молочні пакети !) потрібно вимити, висушити і розсортувати за категоріями.

Сміття виноситься у прозорих пакетах, правильність збору відслідковує сміттєзбирач. За плутанину доведеться сплачувати штраф. Інвалідам та людям поважного віку усіляко допомагають. Ще у 1985 р. започатковано рух збирачів-волонтерів, які відвідують помешкання таких людей і забирають сміття. Щоб позбутися старого дивана, слід заздалегідь домовитися із відповідною службою. Щоб утилізувати, наприклад, застарілий магнітофон Panasonic, треба придбати талон на його переробку, причепити його до магнітофона і лишити пристрій біля контейнерів для сміття. Цікаво, що велосипеди в Японії також утилізуються як побутова техніка.

Плазмова газифікація

Метод повторного використання паперу існував у Японії ще в ХІ ст. І сьогодні японці використовують найсучасніші технології переробки сміття. Прикладом може слугувати процес переробки пластмас. Уже 1998 р. таких відходів у Японії нараховувалось близько 10 млн т, що складало половину від загальної кількості сміття. Пластмаси дуже забруднюють ґрунт і воду, їх важко переробити, а спалювати теж небезпечно через токсичні гази. У 2003 р. в м.Томакомаї на о.Хоккайдо японською компанією «Санікс» споруджено першу в світі електростанцію, що працює на паливі, отриманому від переробки пластмаси.

Плазмова газифікація належить до унікальних технологій переробки сміття, що дотепер застосовується лише в двох країнах світу – Японії та США. Потік плазми з температурою 1200 С та вище спрямовується на ТПВ (тверді побутові відходи), від яких лишається лише зола, тверді мінеральні відходи та «синтез-газ»: азот, водень, двоокис вуглецю і вода. Гази використовуються як замінники природного газу, для декотрих шукають інше, теж корисне застосування. Тверді мінеральні відходи і золу можна лише захоронювати.

Острови зі сміття

Сміття, яке не можна спалити, в Японії пресують у брикети й надалі використовують як будівельний матеріал. Міжнародний аеропорт у затоці Осака споруджено на штучному острові зі сміття. Таке ж штучне походження мають острови Юменошіма та Огісіма. Якщо на першому острові діють стадіон, парк, музей, теплиці, то на другому – металургійний завод. Ще 1981 р. в Японії з будівельного «сміття» побудовано Парк-Айленд площею 456 га.

В оповіданні «Марсіанський шлях» відомий американський письменник-фантаст Айзек Азімов надає цікаві прогнози щодо енергетичного майбутнього людства. Він, зокрема, відзначає, що досить швидко земляни спалять все вугілля, нафту, зруйнують родючий шар нашої планети… У досить захопливій формі видатний майстер наукової фантастики повідомляє про те, як розпочнеться колонізація супутника Землі – Місяця, а також найближчих планет Сонячної системи – Венери та Марса. Оповідання розповідає про роботу марсіанських утильників – космонавтів, що полюють за сміттям довкола своєї нової Батьківщини. Зокрема, вони ловлять і спрямовують на переробку контейнери, які викидають космічні кораблі землян задля здійснення своїх польотів. Ці контейнери містять вкрай цінні й потрібні речовини: вольфрам, магній, алюміній, сталь… Згодом, коли земляни відмовилися постачати воду на Марс, утильники зуміли налагодити постачання криги з кілець Сатурна.

Те, що роблять останнім часом японці, дуже нагадує нам про копітку працю марсіанських утильників: на переробку потрапляє все з прибережної морської смуги цієї острівної країни. До проблеми залучено Міністерство екології Японії. Відмінність від марсіан лише в тому, що у цю справу необхідно вкладати кошти, проте, можливо, з часом це стане прибутковим.

Прозорі заводи

Сьогодні в Японії переробку сміття здійснюють понад 2 тис. заводів, більшість процесів на яких автоматизовано й роботизовано. Досить часто японці виступають проти розміщення  цих заводів поблизу своїх осель. Розробники разом із владою знайшли розв’язок: тепер заводи споруджуються з прозорими стінами ! До проектування залучають відомих архітекторів, цими заводами просто пишаються, в них навіть проводять екскурсії.

Нульові відходи

Японське місто Камікацу на південному сході острова Сікоку в префектурі Токусіма незабаром стане першим у світі, в якому повністю перероблятимуть сміття, на 100%. У цьому високогірному місті з населенням 1700 осіб не можна спорудити сміттєспалювальний завод, тому тепер в Камікацу на переробку потрапляє 80% відходів, а до 2020 р. це значення дорівнюватиме 100%. Взагалі, ідея «нульових відходів» прийшла з Австралії ще у 1996 р. Полягає вона не просто у скороченні кількісті непереробних відходів, але й у зменшенні обсягів побутових речей та матеріалів.

Від кожного мешканця вимагається сортувати сміття за 34 (!) категоріями. Наприклад, для паперу існує не один, а п’ять контейнерів: газети, журнали, обгортки, упаковки та картон. Слід враховувати, що в Камікацу нема і звичних нам сміттєвозів: ця техніка є збитковою для цього гірського району, де будинки розкидані один від одного. Відповідно, кожна родина сама відповідає за відправку сміття до місцевого центру переробки. Безліч соціальних програм заохочують жителів міста не користуватися одноразовими товарами. Кожен продавець, наприклад, повинен щороку надати звіт про те, як його покупці зменшили використання одноразових пакетів. Містом крокує ідея: «не викидайте, доки не використали повністю». Буддисти ж оголосили, що викинути річ раніше нашкодить кармі людини.

На вулицях міста – плакати з докладними поясненнями, як правильне поводження зі  сміттям наповнює місцевий бюджет. У Камікацу відкрито магазин, де мешканцями міста здійснюється обмін вживаними речами з метою подальшого використання. Кравці міської фабрики шиють дитячі іграшки зі старих кімоно, та ін. одягу. Початок справи був для місцевих мешканців вкрай важким. Проте тепер це перетворилося для них на норму, сортування сміття стало звичайною справою. Можливо, цей приклад надихне також і нас. Адже він засвідчує, як можна мінімізувати шкоду для довкілля. Починається все з сортування сміття.

Певною мірою пояснити японське «диво» спроможна система цінностей, збережена від стародавніх часів та закодована в слові моттаінайе. Воно означає, що витрачати без потреби дароване людині «згори» – великий гріх. Дитина не хоче їсти – мати каже їй це чарівне слово. Воно діє також і на дорослих, коли ті перетворюються на марнотратників. Зауважмо: стосункам із довкіллям в Японії навчають з пелюшок. Викладачі у школах не лише кажуть дітям, що сміття слід викидати до кошика: вони вчать, як його правильно сортувати й чому це важливо.

Рекомендована література

Триває Рік Японії в Україні. У читальній залі Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва упродовж усього 2017-го діятиме тематична книжкова виставка «Країна Світанкового Сонця – Японія». Запрошуємо !

Бондарь А.И. Всё о Японии / А.И.Бондарь; предислов. Ю.В.Макарова; худож.-оформ. С.И.Правдюк. – Харьков: Фолио, 2007. – 543 с., ил. – Серия «Страны мира».

Про Японію: давню і сучасну, її історію та звичаї.

Головіна С. 2017-й – Рік Японії в Україні : віртуальна подорож / С.Головіна // Пенсійний кур’єр. – 2017. – 3 лют. (№ 5). – С. 9.

Добірка цікавих та несподіваних фактів про унікальну країну.

Дубровик-Рохова А. Японія: «епідемія чистоти» / А.Дубровик-Рохова // День. – 2016. – 2-3 верес. (№156-157). – С. 15.

Про країну Вранішнього Сонця, в якій грамотна утилізація відходів  – стиль життя.

Елисеев Д. История Японии. Между Китаем и Тихим океаном / Д.Елисеев; пер. с фр. М.Некрасова. – СПб: Евразия, 2009. – 318 с.

Зайцев В. Побочный эффект / В.Зайцев // Вокруг света. – 2017. – № 2. – С. 20-21.

Наведено карту виробництва сміття на душу населення за країнами світу; дані про найбільших виробників сміття на планеті, структуру твердих побутових відходів та способи утилізації сміття у залежності від рівня життя країни.

Ігнатьєв П. Японія / П.Ігнатьєв // Країни Азії: особливості культури та побуту. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2011. – С. 60-91.

Карелина Д. Когда спящий проснётся / Д.Карелина // Вокруг света. – 2015. – № 3. – С. 76-81.

Про гору Фудзі, найвищу в Японії (3776 м) - священне місце та джерело артистичного натхнення. Внесена до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Нечинская М. Белый город / М.Нечинская // Вокруг света. – 2017. – № 2. – С. 18.

Про сніговий фестиваль, що від 1950 р. відбувається у японському місті Саппоро на острові Хоккайдо, а тепер збирає понад 2 млн. глядачів.

Перше у світі селище з майже нульовими відходами // Чернігівські відомості. – 2016. – 16 берез. (№ 11). – С. 7.

Про гірське японське селище Камікацу з населенням 1700 осіб, кожен мешканець якого сортує сміття за 34 категоріями.

Хиросэ С. Традиция любования цветущей вишней зародилась в Японии в VIII веке при императорском дворе / С.Хиросэ // Вокруг света. – 2015. – № 4. – С. 12-13.

Про найстарішу сакуру з префектури Яманасі, якій приблизно 2000 років.