Так, так ! Я
впізнаю тепер сі низенькі, чимсь засмучені оселі, запорошені пилом, закопчені
димом паровиків. Се моя рідна станція, з дитинства знайома, де стільки разів у
весняну пору, і в зимові морози, і в осінні, хмарні, дощові дні мені доводилось
чекати потягу… І одночасно я почуваю, як щось глибоким, гострим болем пронизує
мою душу, щось кольнуло в серце й виступили сльози.
Михайло Івченко. До землі (Лірика осені). Із збірки «Шуми весняні» (1919)
Михайло Івченко приходить у цей
світ 9 серпня (28 липня за ст. ст.) 1890 р. на хуторі під селом Никонівка
Прилуцького повіту на Полтавщині (тепер у складі Прилуцького району
Чернігівської обл.).
У 10 років Михайло – «випускник»
початкової школи. Вік замалий для отримання свідоцтва, тому упродовж ще двох
зим хлопець просто допомагає вчителеві. На дозвіллі Михайло зачарований творами
Миколи Гоголя, в яких його видатний земляк майстерно змалював рідну полтавську
природу та людей.
У часі великої пожежі вогонь нищить і
садибу Івченків. Тож наступна освітня сходинка Михайла – реальна школа в Ромнах
– лишається у мріях… Батькових ресурсів (разом з допомогою від земства)
вистачає лише на церковно-вчительську школу.
1905 р. Як учасник революційного гуртка,
Михайло поширює серед селян нелегальну літературу. Наслідки не забарилися:
наступного 1906 р. юнак не отримує свідоцтва про благонадійність, відповідно,
не має права вчителювати.
Михайло господарює вдома разом з батьком.
Книжки для читання збирає по довколишніх селах… У 16 років романтика Кавказу, оспівана
в поезіях Тараса Шевченка та Олександра Пушкіна, раптом стає ближчою: завдяки підтримці
родичів юнак розпочинає роботу в статистичному бюро у
Ставрополі-Кавказькому, де вивчає корінне населення цього краю.
Та Михайлові цього замало: паралельно
він стає учнем реальної школи та репортером місцевої соціал-революційної газети,
відвідує літературні вечірки… У 1910 р. газета «Кубанский край» друкує дебютний
твір Івченка – новелу «Їх було троє».
Далі буде повернення до України:
службовець Полтавського земства, керівник відділення статистичного бюро в
Лохвиці та … учень Московської землеробської школи (екстернат). Володимир
Короленко, видатний майстер слова, підтримує Івченка: «Вы вполне владеете стилем, и писать
можете, есть все основания ожидать хороших вещей».
Молодий
письменник долучається до літоб’єднань «Аспис» та «Музагет», відвідує літгурток Максима
Рильського, товаришує з Григорієм Косинкою, Валер’яном
Підмогильним та Євгеном Плужником… А в романтичних героях першої збірки Івченка «Шуми
весняні» (1919) легко вгадати впливи Володимира Винниченка та Михайла
Коцюбинського.
Ось головний герой оповідання «До землі
(Лірика осені)» прямує у короткотермінову відпустку потягом з великого міста до
маєтку пана Березни: «О, я гадаю, що в пана Березни, певне, можна зазнати
цілковитого спочинку ! Я уявляю собі світлі, чисті кімнати; цікаве товариство
родини; ситий, приємний спокій, ліниві розваги після обіду; а ввечері гра на
піаніно, опісля карти, смачна вечеря й сон на чистім, м’якім
ліжку, яке заздалегідь приготує чепурненька, в білій запасці покоївка».
Уночі переляканий автор прокидається на
«маленькій, брудній станції; дві-три почорнілих будівлі»: вважає, що проспав !
Тільки коли лунають заспокійливі слова
кондуктора про 16-й роз’їзд,
герой-службовець вгадує свою «рідну станцію, з дитинства знайому»: «Одна
хвилина – й мене жадібно потягло туди. І я хотів уже зіскочити, кинути все – і
пана, і клунки, і все-все. Але потяг уже од’їхав і
з кожною хвилиною усе хутче й хутче утікав. А переді мною стояла усе одна й та
ж картина».
Далі ця картину яскраво намальовано
також і перед уважним читачем: «Холодні, осінні дощі; глибокі, застиглі калюжі
багна; холодний вітер, пронизуючий наскрізь, пробирає вас; десь скиглить у полі
билина, й сум осінній, нудний давить вас. А я зі своїм татом їду до потягу на
старенькому, напіврозбитому возі… В мене думки рожеві, юнацькі… А татусь мій у
старенькому, рудому кобеняці. Він увесь зігнувся, посинів від вітру. У нього
було стільки надій, стільки гарячих бажань і поривань, і так хотілось йому
всього того досягнути, й так жорстоко усе це розбилось ! Тепер зосталась у
нього одна-однісінька надія, щоб хоч сина вивести на дорогу !»
Так поступово формується власний
стиль Михайла Івченка з його лірико-філософським розумінням життя. Письменник
перебуває в пошуках гармонії у стосунках між людиною та довкіллям, між
індивідуумом та громадою… Можливо, найяскравіше це ілюструє діалог між головними
(«королівськими») персонажами оповідання «Королівна Зелених Борів» (з тієї ж
збірки «Шуми весняні»):
- Дратує
ситий спокій, Королівно моя. І найяскравіша краса губить свої цінності, коли
повсякчас нею живеш. А з-за цих палаців простягають до мене руки тисячі
змучених людей, яких я кинув на поталу, серед яких сам я жив. Вони благають
допомоги, а я нуджусь від втоми в цьому храмі краси. Ні, я піду звідси. Я піду
до них і буду боротись, і буду змагатись.
- Життя
люду марудне і брудне, і самі вони, як занехаяні кузьки, повзають безглуздо по
землі. О, як я їх ненавиджу, цих маленьких, нікчемних істот ! А тут фарби неба
й землі чудно переплітаються. І в музиці цій вся насолода нашого сполучення, спокійно-одвічна.
І невже ти підеш звідси знову до тих нікчемних кузьок ?
Дізнатися більше про Михайла Івченка запрошуємо у відділах читальної зали та
абонемента Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63,
поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна):
Рекомендована література
Івченко
М. Робітні сили: Новели, оповідання, повісті, роман /
М.Івченко; упоряд. і текстол. підгот. творів С.Гальченка, В.Мельника; передм.
В.Мельника; прим. С.Гальченка. – Київ: Дніпро, 1990. – 823 с.
Мельник В. Івченко Михайло Євдокимович /
В.Мельник; співгол. редкол. І.Дзюба // Енциклопедія Сучасної України. Т. 11: Зор
– Как. – Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2011. – С. 180.
– 712 с.: іл.
Немає коментарів:
Дописати коментар